Війна закінчиться тоді, коли у росії закінчаться нафтодолари

Оскільки російські нафтові компанії сплачують ренту та податки до росій­ського бюджету, ріст ціни на нафту збільшує надходження до бюджету росії, звідки і витрачаються гроші на агресію проти України.

Звідки ми знаємо, що війни підвищують ціну нафти? З історії Сходу за останні 60 років. Коли багатим на нафту країнам близькосхідного регіону хо­тілося підтримати ціну нафти, вони спонукали своїх бідних братів у Газі розпо­чинати ракетний обстріл Ізраїлю. Для цього забезпечували газанців ракетами та грішми. Це вигідно: витрачаєте 100 мільйонів доларів на фінансову допо­могу Газі, згодом за вашим наказом газанці починають жбурляти примітивні ракети у бік ізраїльських населених пунктів. Нафтотрейдери розуміють, що розпочнуться воєнні дії, бо Ізраїль мусить припинити ці обстріли. Припустимо, через очікування воєнних дій ціна за барель нафти зросте лише на долар. Така країна як, наприклад, Саудівська Аравія, отримає додатково 100 мільйонів до­ларів лише за десять днів, бо щодня експортує десять мільйонів барелів на­фти. Та не лише Саудівська Аравія експортує нафту. Є Емірати, Кувейт, Ірак… Не кажучи вже про Іран, який продає нафту на чорному ринку через санкції.

Росія знала, що війна збільшить ціни на нафту та газ на спотових та ф’ючерсних ринках. А надати підтримку цінам на нафту була спокуса через зменшення споживання нафти у Китаї, який є її найбільшим імпортером. Че­рез жорсткі заходи щодо ковіду, у цьому році там падає споживання нафти. Банкрутство китайських будівельних компаній вплинуло на зменшення попиту на сталь та цемент, а це зменшило попит на електроенергію та інші енерго­носії. Все це призвело до зменшення імпорту нафти Китаєм у цьому році на два мільйони барелів на день. Не дивно, що об’єднання країн-експортерів нафти (ОПЕК) вирішило скоротити випуск нафти на світовий ринок на ті самі два мільйони барелів на день, щоби пропозиція не перевищувала попит. ОПЕК планує зберігати скорочення на два мільйони барелів щодня і у 2023 році.

Розпочинаючи агресію, у кремлі були впевнені, що війна годуватиме сама себе через підвищення ціни на нафту та газ. І не помилилися.

Помилилися в іншому. Не очікували такої одностайної реакції країн Євро­пейського Союзу, який є найбільшим споживачем російської нафти та газу. Вважали, що залежність від російських енергоносіїв не призведе до відмови європейських країн від споживання російської нафти, тим паче газу. ЄС при­йняв принципове рішення: позбуватися залежності від російських нафти та газу. І це рішення матиме довгострокові негативні наслідки для російського бюджету.

Може змінитися і структура російської влади. Якщо при владі у кремлі пе­ремагатимуть не інтереси нафтогазового сектору, а інтереси решти росій­ських експортерів, зовнішня політика росії не буде такою агресивною. Інші сектори російської економіки (крім експортерів озброєнь) не мають зиску від війни, бо вона зменшує їхні прибутки. Країни Євросоюзу пристали на пропо­зицію міністра фінансів США Джанет Єллен обмежити максимальну ціну ро­сійської нафти. Вже в цьому полягає великий успіх цієї ініціативи: вона згурту­вала західні країни довкола ідеї карати порушників міжнародного права, якщо вони використовують війну для підвищення цін на енергоносії. Отже, вони не зароблять на нафті більших прибутків від тих, які мали перед війною.

Чому не можна було взагалі відмовитися перевозити та страхувати росій­ську нафту? Бо тоді на світовий ринок потрапляло би набагато менше нафти, ніж зараз, і це призвело би до різкого підвищення цін нафти на спотових та ф’ючерсних ринках. Ідея пані Єллен полягає у тому, щоби зменшити надхо­дження нафтодоларів для росії і водночас не підвищувати світову ціну нафти.

Виграють від цього рішення країни великої сімки і великі покупці росій­ської нафти: Китай, Індія та Туреччина. Вони і зараз мають знижку приблизно 30% щодо ціни марки Brent. Нові ризики у зв’язку з невпевненістю щодо дій власників європейських танкерів або європейських страхувальників дають їм підстави вимагати ще більшу знижку від росії. Гравців нафтового ринку, крім росії, це рішення влаштовує.

Що показали перші три тижні з того часу, як велика сімка 5 грудня запрова­дила обмеження ціни на нафту російського походження — не вище 60 доларів за барель — для морських перевезень за межі Євросоюзу?

13 грудня ціна найбільш відомої російської суміші нафти URALS була 52,08 долара за барель, тобто нижча від встановленого обмеження у 60 доларів (ціна URALS у червні сягала 97 доларів за барель). Беручи до уваги, що собі­вартість цієї марки нафти становить 35 доларів, російські компанії на кожному барелі заробляють у грудні приблизно 17 доларів.

Їм ще треба знайти покупця для щоденного продажу 800 000 барелів на­фти, яку вони не можуть наразі продати до самого Європейського Союзу. ЄС з 5 грудня припинив закупівлю російської нафти. Винятки зроблено для кількох країн Центральної Європи, які отримують нафту трубами і не можуть швидко перейти до купівлі нафти у портах.

Зважаючи на заборону купувати російську нафту з грудня, Німеччина та Італія, два найбільші покупці російської нафти у Євросоюзі, вийшли на «остан­ній парад» у листопаді і закупили російської нафти більше, ніж у березні. Тим нагадали немолодого пана, який востаннє відвідує бордель, бо відчуває, що скоро у нього відпаде у цьому потреба. Ці «відвідування борделю» тривати­муть до лютого, оскільки продукти переробки нафти — дизель та бензини — ще дозволені для експорту з росії до ЄС до 5 лютого 2023 року.

Але після 5 лютого Кам’яний Гість з «Маленьких трагедій» Пушкіна все ж навідається до москви. І його повільну невпинну ходу вже відчувають у кремлі. Ось-ось Командор увійде на засідання ради оборони росії і простягне свою руку. Всі, кому потисне руку, будуть «десатанізовані», згідно з новою проголо­шеною у радбезі росії метою агресії в Україні. Бо це Сатана поставив у кремлі до влади власників нафтогазового бізнесу.

У жовтні — листопаді росія заробила на продажу нафти до країн за меж­ами Євросоюзу 18 мільярдів доларів. Це незважаючи на суттєву знижку для Індії, Китаю, Туреччини, Малайзії, Сінгапуру, Єгипту. Якщо такі вливання триватимуть у майбутньому, росія матиме протягом деякого часу гроші для фінансування своєї агресії в Україні та створення ілюзії, що в її економіці не відбувається скорочення виробництва і послуг, яке призводить до масового безробіття.

Небажання Заходу сприяти підвищенню світових цін на енергоносії сильно затягнуло введення санкцій проти нафтогазового сектору росії. Ці санкції слід було запроваджувати у 2014 році. Саме загарбання Криму скоротило потен­ційний експорт газу Україною до Європи на 20 мільярдів кубів на рік, які дуже би посприяли зменшенню цін на газ для європейських споживачів.

Але краще пізно, ніж ніколи. Це дає надію, що до червня 2023 року про­блеми з виконанням державного бюджету росії стануть головним пріоритетом уряду. Це і буде початком виведення російських військ з окупованих територій України.