«Лука, накажи, щоби Тобі дали зайву осьмушку вівса»

Ось так примхи людей, що залежать від їхніх пристрастей, змушують страждати безгрішні божі створіння. Кілька днів тому Тобі Лавров, який встиг з часів екранізації чехівського водевілю «Ведмідь» просунутися по службі до посади міністра закордонних справ, відпрацьовував свій овес.

На пресконференції він оголосив, що росія пішла війною (а не спецоперацією!) на всю Україну, а не тільки на колишнього директора «95 кварталу». Бо ще до обрання Зеленського на посаду президента України, росія багато разів попереджала усі українські уряди про неприпустимість діяти і навіть думати про Україну, як суверенну державу.

Бідний Тобі! Ми можемо тільки уявити як він тремтів, вимовляючи слово «війна», за яке можна у росії на 10 років залишитися без вівса. З цієї пресконференції жодним чином не випливає, що росія прагне миру. Вона прагне створити враження, що не страждає через війну і тому не відмовляється від головної мети — знищити українську державність.

Втім, всім зрозуміло, що їй потрібна тимчасова перерва у бойових діях, щоби зупинити контрнаступ ЗСУ на запорізькому напрямку. Тому, що втрата Мелітополя означатиме початок кінця окупації українських земель. У цьому випадку Крим перетворюється на природний котел з якого російські війська доведеться вивозити морським шляхом в разі припинення руху поїздів Керченським мостом. З цією метою треба буде замінити генерала Суровікіна на якогось адмірала, який забезпечить блискучий десант російських військ з Криму на Таманський півострів у Краснодарському краї. Створюючи враження, що росія не програє у війні, Тобі хоче, щоби різні політики, як, наприклад, президент Франції Емануель Макрон, намовляли український уряд про припинення вогню. Цей процес ми бачимо у дії, але сподіваємося, що він не досягне своєї мети.

Хоча росія і спроможна поки що збільшити свій військовий бюджет на 2022- 2023 рік до 137 мільярдів доларів, завдяки продажу нафти Індії та Китаю. Це не означає, що вона є спроможною перетворити ці гроші на озброєння.

По-перше, як відзначається у матеріалі Джеймстаунівської фундації, росії бракує приблизно 400 тис. кваліфікованих робітників на додаток до двох мільйонів, вже задіяних у воєнній індустрії.

По-друге, виробництво винищувача-бомбардувальника СУ-34 обмежене кількістю 10 літаків на рік.

Гелікоптери Ка-52 виробляються у кількості 15 на рік. (А після арешту власника «Мотор Січі" — Богуслаєва — сподіваємося іще менше.) Системи залпового вогню «Торнадо» виготовляються у кількості 20 на рік. А снаряди до них — у кількості 220 на рік.
Ці види озброєнь задіяні у цій війні, і від можливості їх поновлення залежить інтенсивність бойових дій. Якщо ми подивимося на цифри вже знищеної російської зброї: 281 літак, 264 гелікоптери, 395 систем залпового вогню, то стає зрозумілим, що навіть при забезпеченому фінансуванні, росія не спроможна швидко замістити втрачене під час війни озброєння.

По-третє, росія має серйозні проблеми з виробництвом двигунів для стратегічних бомбардувальників Ту160, Ту-22М3 та ТУ-95МS, які запуском ракет Х-101 та Х-555 завдали найбільшої шкоди, як військовим, так і цивільним об’єктам України. Зокрема, енергетичній інфраструктурі. Виглядає, що навіть обслуговування тих літаків, які є в наявності, — проблема через брак ремонтних потужностей.

Беручи до уваги санкційні обмеження на постачання компонентів для воєнного виробництва, погана ситуація може виявитися ще гіршою.

Отже, росія розраховує не на покращення своєї воєнної ситуації, а на відчай мільйонів українців через брак води, світла, тепла.
У зимовий період 1944−45 років, під час окупації Нідерландів німецькими військами, виник брак продуктів харчування. Уряд запровадив раціонування продуктів (у січні 1945 року надавали продуктів всього на 500 калорій на особу на день), а також — супові кухні, де люди могли зігрітися супом з буряків, тюльпанів або навіть картопляних лушпайок. У нас ситуація не настільки критична, бо загроз голоду не існує. Але запровадження в кожному населеному пункті супових кухонь, де велика кількість людей могла би зігрітися гарячим супом, а не тільки зарядити мобільний телефон, дійсно стала би у нагоді. Супові кухні, які поки що не пов’язують з пунктами незламності, слід створювати ще й для того, щоби люди могли поспілкуватися і морально підтримати одне одного. Це має стати своєрідним українським пабом, народженим війною. Зусилля місцевих влад, волонтерів і благодійних організацій слід спрямувати у цьому напрямі на найближчі зимові місяці.

Зима буде довгою, тому що обмеження, які західні країни накладають на росію, матимуть вплив через місяці, як не роки. Наприклад, обмеження цін на російську нафту, яке набуло чинності 5 грудня, має на меті не позбавити росію прибутку, який вона використовує на підтримку війни в Україні, а створити механізм для контролю цін на нафту на світовому ринку.

Завдяки тому, що страхувальники танкерів, які перевозять океанами нафту, знаходяться у Європі, початкове обмеження ціни російської нафти 60 доларами за барель стосується у першу чергу обмежень для цих страхових компаній. Вони не матимуть права страхувати російську нафту, якщо ціна перевищує 60 доларів за барель. Що три місяці ця ціна буде обговорюватися країнами-підписантами, і у такий спосіб західні країни отримають змогу впливати на світові ціни на нафту. Західні країни є здебільшого споживачами, а не постачальниками нафти. А постачальниками є арабські країни плюс декілька інших експортерів, що утворили картельне збіговисько під назвою ОПЕК.

До них приєдналася і росія, тому збіговисько зветься ОПЕК+.

Світ нічого не може зробити з цими фіксаторами ціни, яку вони тримають через обмеження пропозиції. Якщо би змова про фіксацію ціни була між нафтовими компаніями, то втрутився би Антимонопольний комітет і заборонив би таку змову. Але коли змовляються про фіксацію ціни суверенні держави, то не існує у світі органу, який би змусив їх відмовитися від такої антиринкової поведінки. Створення механізму обмеження ціни на російську нафту — це по суті, відповідь країн-споживачів на існування ОПЕК, як змови експортерів. Завдяки можливості впливати на страхівників нафтових танкерів, країни-імпортери нафти дістають можливість протистояти диктату цін країнами-експортерами. Принаймні це така перша спроба на світовому рівні. І тому сподіватися, що це рішення країн-імпортерів швидко залишить росію без доходів від нафти, немає підстав. Принаймні у найближчій перспективі, яка нас тільки і цікавить, як країну, що потерпає від російської агресії.

Але ми все одно вистоїмо цю зиму і переможемо.

Рімейк відомого водевілю Чехова «Ведмідь» виглядатиме приблизно так: у нідерландському місті Гаага сидять за обіднім столом путін, лукашенко та лавров. На згадку про кращі часи путін і каже: «Лука, накажи, щоби Тобі дали зайву осьмушку вівса».