Це не фантастика, так воно насправді працює майже в усіх країнах, яким ми заздримо

Позавчора я писав про злиття та поділ міністерств. Знайшлося кілька людей, які зацікавилися моделлю наступного рівня складності (в цьому випадку це рівнозначно ефективності, економічності, гнучкості, сталості та іншим хорошим речам, разом узятим). Якщо ви не з-поміж тих людей, яким воно цікаво, то просто крутіть далі.

Отже, позавчора ми розглянули модель, коли береться весь круглий «пиріг» публічних політик та нарізається на різні міністерства так, щоб не було надто малих і надто великих шматків. Ця штука працює, на тому можна було б і зупинитися. Але часто буває так, що якась суспільна проблема стає особливо важливою (позавчора згадували справи ветеранів як приклад) або ж гострою, або ж партія, що перемогла на виборах, дала в цій сфері особливі обіцянки виборцям. І хочеться надати цій справі сильну політичну підтримку, а для того створити міністерство з питань цієї штуки.

Як це буває на рівні звичайних практик, ми з вами бачимо. Міністерства повільно й зі страшним скреготом зливаються, розділяються, потім навпаки, і весь цей час нічого не працює, а купа чиновників займається лише цим болючим і непотрібним процесом. Щоб ви розуміли, створення нового міністерства — це 6−9 місяців, протягом яких нічого не працює, бо нема бюджету, приміщення, штатних одиниць, олівців та стільців. А новопризначений міністр в цей час уже мусить нести політичну відповідальність, чому проблема досі не вирішена. Що ж стосується ліквідації міністерства — це десь 2−3 роки, протягом яких вже нічого не працює, але кошти платників податків ще продовжують витрачатися.

Як же це робиться у цивілізованих людей?

1. По-перше, проводиться реформа державної служби, внаслідок якої створюється професійна неполітична високооплачувана кар’єрна державна служба. Тепер потрапити на посаду можна лише за відкритим конкурсом, а держслужбовці мають гарну зарплату й престиж. Але тепер не можна взяти до себе кума, свата, однокласника. Не можна звільнити фахівця, якщо він не подобається або каже правду в очі. Не можна заповнити посади партійними посіпаками за принципом «нова мітла».

Зробили? Добре, йдемо далі.

2. Тепер з цієї когорти формуємо директорати, які опікуються різними напрямами публічної політики (про пиріг ще не забули?) за принципом «один директорат — один напрям». Відмінність у тому, що міністр не може тепер міняти структуру, як захоче, бо вона відображає перелік напрямів публічної політики, а не чиїсь бажання. Вся розкладка затверджується урядом і під неї верстається бюджет, міністр над нею не владний.

Тепер кожне міністерство складається з трьох рівнів: політичні призначенці з боку правлячої парламентської коаліції (це міністр і заступники) + фахівці (це професійна держслужба) + обслуга (співробітники допоміжних функцій, що не належать до професійної держслужби; я ризикнув використати це коротке влучне слово, бо українською воно не несе негативних конотацій).

Міністр лише задає пріоритети, зважує альтернативи та ухвалює політичні рішення, всю роботу роблять спеціально підготовлені люди, які при зміні міністра нікуди не зникають (ось вам сталість та правонаступництво, яких так не вистачає, коли кожен новий міністр заявляє: до мене ніхто нічого не робив, почнемо з нуля). Не забудемо й про позицію держсекретаря міністерства — це не заступник, що опікується обслугою, а старший держслужбовець установи.

До речі, тепер у вас нема дублювання функцій, бо 1 директорат = 1 напрям. За моїми спостереженнями, до 30% функцій кожного міністерства дублюється, а десь 10% має потрійну чи більше відповідальність (пам'ятаєте про сім няньок?).

Зробили? Чудово. Все працює? Добре, не чіпайте.

3. Не забудьте лише ліквідувати всі непотрібні юридичні особи (про це вже писав), зібрати обслугу в єдиний сервісний центр з налагодженими бізнес-процесами, а все що можна — віддати на аутсорсинг. Бажано ще переселити всіх чиновників (яких значно поменшає, адже ви прибрали дублювання функцій та скоротили масу непотрібної обслуги) у нормальний офісний центр, а стару будівлю продати під готель, але якщо ні — ну нехай.

І ось в цей момент, коли у вас через політичні причини виникає бажання створити нове міністерство, — весь кіпіш обмежується створенням міністерської посади (портфеля). Під «дах» нового міністра (політичного призначенця від правлячої партії чи коаліції) просто переїжджає (не фізично, а суто з точки зору управління) той директорат, який займається відповідним питанням. Скасували міністерську посаду? М’ягко переїхав назад. Нічого не створюється, нічого не ліквідується, кількість чиновників не зростає, функції не дублюються, обслуга не розмножується, нові стільці та олівці не купуються за гроші платників податків. Просто з’являється людина, яка тепер уособлює політичну відповідальність за певну проблематику. (Варто ще не позбавляти цього політика на час роботи міністром депутатського мандату, щоб не тримався за міністерське крісло до синіх пальців, бо звідти дорога лише в нікуди.)

Ось така виходить іграшка-трансформер: склали, як потрібно, виходячи з політичних цілей, і все це без крові, сліз та марних потоків грошей платників податків.

Але для того, нагадаю, ви перед тим зробили 1, 2, 3.

Подобається? Забирайте, дарую.

Це не фантастика, так воно насправді працює майже в усіх країнах, яким ми заздримо. Звичайно, я трохи спрощено розповів та ідеалізував, але воно так є.

Швидкі прості рішення не працюють, коли ви хочете щось побудувати, і щоб воно гарно й ефективно працювало.

Джерело