Треба прикінчити ці російські глисти в тілі України тут і зараз

Удар по гуманітарній колоні в Запоріжжі.

Убивство родини військового в Дніпрі, де уцілів лише рудий пес Крим.

Видихніть. І запам’ятайте цей біль, цю лють. Це бажання кровної помсти. Око за око. Зуб за зуб.

Без сліз і тремтіння в руках. Тільки чіткі і беземоційні рухи до сигналу: «ворога ліквідовано».

Ми надто довго шукали компроміси з ворогом.

Остаточна перемога була «не на часі». Українська спільнота багатьом здавалась надто радикальною.

«Ты слишком политизирована, и от тебя веет негативом».

Розстріляна гуманітарна колона у Запоріжжі клікнула в моїй голові флешбек весни 2014.

Яєчний майдан 13 квітня. 300 сепаратистів зібралося на Алеї Слави, звідки планували здійснити штурм міськради, застосовуючи при цьому бити і електрошокери. Назустріч їм йшли наші місцеві активісти і запорізькі дівчата. Сєпарня була оточена, роззброєна і закидана яйцями та борошном. Міліція вивела з алеї сепаратистів і відпустила. Їхні лідери, співзасновники «Всеукраинского общественного правозащитного движения „русскоязычная Украина“», «отамани козацької дружини» та інші втекли до окуповаого Криму або ДНР. «російська весна» у Запоріжжі була придушена. Лише не так давно я дізнавалась, що частина упирів потім воювала проти України в складі бандформувань ордло.

Мораль. Треба прикінчити ці російські глисти в тілі України тут і зараз. За 20 років у мене як не стрибки через паркан від «Беркуту», як не виснажливі політичні суди, як не димові шашки в раді, як не революції, війни і знову революції. І знову війни.

Ніколи знову. Інакше це буде безкінечно.

Джерело