Задача влади і президента попередити нас про всі можливі загрози, про які їм відомо
Про всі, можливі, загрози. Які можуть коштувати нам життям. Як і мало бути напередодні 24 лютого...
Я бачила розстріляні машини у Бучі. Цілі родини. З дітьми, тваринами.
Я бачила їх в Ірпені.
Бородянка.Гостомель.
Частина з моїх друзів були там коли почалася війна і тікали під обстрілами. Вони не знали що все це відбудеться 24 лютого. Їм обіцяли що все буде добре.
Чи мала влада попередити? Мала.
Люди передусім. Це могла бути різна форма.
Аби убезпечити економічно. Різна форма.
Але один зміст. І він явно мав бути не про шашлики.
Війна триває. І триватиме довго.
13 тисяч білорусів за різними даними погодилися наступати на боці росії. Ми маємо знати коли саме, якщо влада знатиме про це. І евакуюватися. До Києва, як приклад, повернулися 3 млн киян. З дітьми. Вони зараз тут. Вдома. Переселенці з Сєверодонецька, Волновахи, Харкова, Миколаєва, Херсону, Маріуполя теж тут. Ворог нарощує техніку і терористів біля кордону. Білоруси тренуються.
Газ. Електрика. Податки. Соціальні виплати наступного року. Пенсії. Що буде зі всім цим.
Знаєте? Попередьте.
Нам буде складно. Ми готові до цього.
Бо ми знаємо за що воюємо. І довіряємо ЗСУ. Віримо в ЗСУ і знаємо що переможемо. Але діалог влади і суспільства має бути. Ми маємо знати правду якою б гіркою вона не була.
Задача влади і президента, на мою думку, попередити нас про всі можливі загрози, про які їм відомо.
Про всі, можливі, загрози. Які можуть коштувати нам життям. Як і мало бути напередодні 24 лютого…
