Зараз мені не соромно за жодні свої почуття
«Русскій мір», ти маєш зникнути. Лише тоді ми зможемо видихнути, і, можливо, колись повернутися до нормальних себе…
Не можу стримати сліз, коли бачу відео зустрічі хлопців, що приїхали на протезування кінцівок в Канаду. І як їх зустрічали…
Плачу, коли бачу діток, які збирають гроші на ЗСУ грою на сопілці та збиранням букетів польових квітів. Діток, які в лікарні з осколковими пораненнями співають гімн…
Захолодаю, коли чую це слово: «загинув»… Бо це просто біль, яка сильніша від сліз… Бо це назавжди.
І стаю мов камінь, коли розумію, як жорстоко мучать полонених.
Новина про розстріли в Оленівці… Вже всі слова про орду сказані. «Тварями» не можу їх назвати, бо тварини - то янголи в порівнянні з цими…
Ніколи раніше не була сентиментальною. Але зараз… Зараз мені не соромно за жодні свої почуття.
Просто хай їх почує Господь Бог… І зупинить горе…
«Русскій мір», ти маєш зникнути. Лише тоді ми зможемо видихнути, і, можливо, колось повернутися до нормальних себе…
