Українське громадянство "хорошим рускім": річ навіть не в русофобії
А в процедурі, у повазі до інституту громадянства
Пішла інформація, що вже й російський олігарх Фрідман просить українське громадянство - як уродженець Львова.
Я не беруся оцінювати політичні підстави для цього, бо питання такого рівня вирішує найвища влада. Зрештою, вона нестиме за це репутаційну і політичну відповідальність, тож має зважувати всі «за» і «проти».
Але я особисто "хорошим рускім" чи "багатим рускім" громадянство би не давав. Річ навіть не в русофобії, а в процедурі, у повазі до інституту громадянства.
Так, можливо, Фрідман домовиться з ОП про те, що дасть мільярд доларів на українську армію - і це було б круто. Але чи цього достатньо для отримання українського громадянства? На мій погляд, ні.
Не тому, що українське громадянство коштує більше за мільярд чи менше за мільярд. Річ у тому, що паспорт із тризубом - це взагалі не про гроші. І в час, коли українці платять життям за існування власної держави, переводити цю справу з символічної площини у фінансову - непростима помилка.
Повторюся: легітимно вибрана влада має право визначати процедури й правила отримання громадянства, в тому числі змінюючи їх. Це нормально. Але не слід забувати, що є ще купа інших способів і механізмів, що підтверджують лояльність держави до чужоземців - наприклад, дозвіл на проживання, посвідка про право роботу й навчання, надання візи.
Треба використовувати ці інструменти для чужоземців, а не одразу давати громадянство. Хай поживуть тут 5-10 років, сплатять трохи податків, вивчать мову й історію, складуть екзамен на знання Конституції - і тоді спеціальна комісія буде вирішувати, а вже президент підпише це рішення. Така процедура здається мені доречнішою й правильнішою, особливо в часи війни. Наприклад, я народився в Ризі, але мені ніколи б і в голову не прийшло, що треба через це отримати громадянство Латвії.
Це вже не кажучи про те, що Ізраїль для отримання громадянства вимагав би послужити в їхній армії - і це теж правильно.
Підсумую: існує практика купівлі громадянства за інвестиції - наприклад, на Кіпрі чи в Чорногорії. Але нам вона - принаймні зараз - не підходить, бо в час війни ми не можемо переводити тризуб із найвищої цінності до конкретної ціни в зелених папірцях.
Тож якщо влада бере на себе ризик співпрацювати з кимось із росіян, то робити це треба без надання паспорта. Інструментів вистачає.
