Мить істини. Те, що робить нас українцями
Ми переживаємо мить просвітлення, бачимо свою країну й народ, мов через рентген. Бачимо справжню сутність
Я дивлюся на всі ці відео з різних куточків України — і у мене відчуття дежавю.
Ніби я цих людей уже десь бачив, впізнаю їхні риси обличчя, профілі, характерні погляди. Господи, таке відчуття, ніби прокинулося щось древнє й говорить через нас.
Подивіться на цих людей! Це ж ожили наші найглибші архетипи — княжої дружини, козацького війська, захисників УНР, воїнів УПА. Які прекрасні, сильні, відкриті обличчя. Такі справжні українці, наче вийшли зі сторінок хрестоматій, безстрашні та ще й насмішкуваті.
Подивіться на нашу армію, невже ви не впізнаєте тих козаків, що пишуть листа турецькому султану? В ефірі мат-перемат, прокльони й жарти, це військо вільних людей, що воюють з власної волі. Військо запорозьке, яке саме собі вибирає отамана і має гідність. Це не якесь там гарматне м’ясо командирів, а злі та рішучі люди, особистості, козарлюги.
Та й не лише військо — гляньте на наших цивільних: сміються смерті в лице, голіруч зупиняють ворожі танки. Ви бачили відео, як сільською вулицею йдуть мужики й, галайкаючи, проганяють російську військову техніку? Без зброї! У мішкуватому одязі, втомлені, змучені, але йдуть ватагою і перед ними відступає ворог.
Це ж ці наші розчаровані владою люди, вічно з бомжацькими зарплатами й пенсіями, без особливих перспектив і трьох вищих освіт, але як вони розкрилися, коли зайда ступив на їхню землю!
Це ж розсварені Кайдаші, які в момент істини змогли помиритися та гуртом б’ють чорта. Оці баби Параски й Палажки, які йдуть до автоматників і не можуть зупинитися, бо в них рот не закривається від лайки й прокльонів. Вони не те що не бояться, вони самі лякають!
Ми переживаємо мить просвітлення, бачимо свою країну й народ, мов через рентген. Бачимо справжню сутність, те, що й робить нас українцями. Навіть тих, хто ніколи особливо себе патріотом не вважав. Вона, ця древня сила, просто виходить, просвічується через нас сьогодні. Бо це мить абсолютного єднання, коли і малий, і великий об'єднуються перед навалою хана Батия.
Такого єднання не було під час Майданів, бо тоді ми були розділені політично, а ще частина взагалі байдуже спостерігала. Нині байдужих нема, піднялися навіть ті, що вічно плювали собі під ноги й махали зневажливо рукою: мовляв, і так нічого не зміниться.
Ворог ступив на нашу землю й розбудив не просто людей, а розбудив силу, що робить нас нами. Силу нашої землі і всіх поколінь пращурів, які в ній лежать.
Мить істини.
