Не моє

Серед усіх сучасних трендів найменше до мене промовляє мода на біг. Кажу про це як людина, яка сама піддалася цьому масовому психозу і кілька років тому купила кросівки й гасала по стадіонах. Аж поки одного морозного ранку мені не спало на гадку, що це заняття, може, й здорове, але задоволення точно не приносить. Відтоді я сам не бігаю, але на решту бігунів дивлюся з сумішшю захвату і співчуття.

Ну гаразд, скажете ви, але є ж іще безглуздіші тренди, і будете мати на увазі вегетаріанство. Зауважте, що це сказали ви, а не я. Бо особисто я у вегетаріанстві нічого скоромного не бачу: якщо хтось хоче себе добровільно обмежувати — на здоров’я. Мені воно не підходить, бо я із Закарпаття. По-перше, в нас смачно. По-друге, я й так безбожник і пишу колонки на львівський сайт, тож якщо б до цього пекельного переліку додати ще й вегетаріанство, то люди б мене не зрозуміли. Мусить бути хоч щось святе.

У продовження теми про їжу зізнаюся, що не дуже люблю суші. Передусім як філолог, адже мені справляє неабиякий дискомфорт неможливість якось по-людськи провідміняти слово. От як сказати правильно: вчора я з’їв п’ять суш чи сушів? У такому разі краще взагалі за них не братися. Крім того, після поїдання суш (сушів?) у мене виникає непереборне бажання взяти й наїстися чогось нормального. Або ж принаймні заїдати суші хлібом, що не у всіх пристойних товариствах вважається однаково вишуканим тоном.

Що ще я не люблю? Чистити картоплю. Мабуть, за роки навчання у військовому училищі, де під час нарядів нас змушували чистити по кілька мішків бульби в один присяд, я зненавидів це заняття на все життя. До того ж, мені не подобається те, що картопля брудна. Ще з митою я можу собі сяк-так дати раду й почистити. Але загалом було б краще, щоб вона росла на деревах, погодьтеся.

Не меншу огиду в мене викликає миття посуду. З тією лишень різницею, що тепер цю роботу за мене може виконувати посудомийна машина. А в студентські роки я рятувався тим, що намагався їсти з однієї тарілки й пити з однієї чашки. Та що там казати, ще в ті далекі часи я відкрив спосіб, який нині використовують модні ресторани: їсти смажену картоплю найкраще просто з пательні!

Найбільше в житті я не люблю заповнювати папірці й відвідувати різноманітні установи. Кожен кабінет з годинами прийому чи віконечко, навмисно встановлене так, щоб ти мусив до нього зігнутися, вселяють у мене вселенський жах. Перед походом по довідку я втрачаю сон і перебуваю у кепському настрої, готовий кожної миті врятуватися способом Ґреґора Замзи. Та й загалом важко в житті бути фанатичним інтровертом з неконтрольованими спалахами екстравертивної активності.

Крім цього, я не люблю рано вставати, говорити по телефону, каву з цукром, сідати в холодну машину, коли хтось використовує зменшено-пестливі форми слів, людей, які голосували за чинного президента, капусту в голубцях, квасолю в борщі, голубці без капусти, борщ без квасолі, нестерпну спеку, політкоректний гумор, короткі ночі, довгі ночі, несухе вино, дощові зими, стояти в чергах, похмільний синдром, носити шапку, не дочитувати книжки, їздити в автобусах, приймати подарунки, ліво- і праворадикалів, коли кран у душі погано регулює температуру води, знаходити в холодильнику зіпсовані продукти, ходити на весілля, слухати новини про подруг дружини, коли офіціанти довго не несуть напої, котів і змій, вибирати новий одяг, пиво й лікери, коли хтось тупий, ожеледицю на тротуарах, коли до мене торкаються чужі люди, заправляти ковдру в напірник, вузькі штани, брюсельську капусту, пчихати на людях і вигадувати останнє речення для тексту.

Джерело