Можна вистригти на голові оселедця і відростити козацькі вуса, але залишитися в душі Кочубеєм, який присягнув Московії і її царю
Пристрасті навколо нового чемпіона трохи вщухли. Тож висловлю свою думку щодо бою і його переможця
Алєксандр, безумовно, боксер феноменальний: технічний, розумний, вольовий і дуже витривалий. Справжній боєць і ринговий фехтувальник. І перемога його над атлетичним і брутальним британцем це дійсно неабияка подія у світі професійного боксу, де на кону стоять мільйони доларів і сотні різних доль. Перемога чиста і яскрава, питань нема.
Питання до Алєксандра у мільйонів українців є не як до спортсмена і, навіть, не як до людини, а саме як до громадянина.
Його українська на пресконференції до початку бою була лише даниною тренду, а не життєвою позицією і тим більше не повсякденною звичкою. Адже, відразу після бою він знову перейшов на російську, як ні в чому не бувало, розуміючи, що переможців не судять. Але то не найважливіше.
Важливо інше. Відразу після бою Алєксандр надів футболку не з зображенням Мазепи, Сагайдачного, Богуна, Сірка чи Орлика, а з зображенням «святого» РПЦ Александра Невського, того самого, який вважав своїм батьком ординського хана Батия, який своєю чергою спалив Київ у 1240 році.
А ще цей чемпіон вважає, що на сході України триває не війна з російськими окупантами та їх найманцями, а громадянський конфлікт. А на питання, чий Крим, Алєксандр відповів суто як його вчили у московському паханаті, він сказав: «по-справжньому Божий». Не український Крим, а того бога, якого представляє путін, ФСБ і гундяєв, і який не має ніякого відношення до Христа Ісуса і Отця Його Небесного Саваофа.
Перемога Алєксандра для всього світу дійсно асоціюється з перемогою України. Так само як і звільнення Савченко.
Але для мільйонів українців це перемога колабораціонізму, московського паханату і внутрішніх антиукраїнських сил.
Адже так само як і Савченко, яку спочатку ледь не зробили «святою», чемпіон у важкій вазі буде ретранслювати ідеї, народжені у Кремлі, а не вимучені і просякнуті кров’ю тисяч захисників Вітчизни, які поклали своє життя, щоб Крим і Донбас, як і мова, і віра були українськими.
Бо можна вистригти на голові оселедця і відростити козацькі вуса, але залишитися в душі Кочубеєм, який присягнув Московії і її царю.
А можна стати Мазепою і дати бій російському загарбнику й увійти в історію як справжній українець, а не як малорос з чемпіонськими поясами на полиці.
