Передплатити Підтримати

Майстер бічних історій

«Волґа, Волґа» виходить далеко поза межі жанру детективу

Його звати Джелал Плевляк, він уже тридцять п’ять років працює на цивільній посаді в юґославській армії. Йому вже час виходити на пенсію, але він відтягує цей момент, хоче ще попрацювати, побути між людей. Після новорічної ночі він сідає в свою чорну волґу і їде зі Спліта в боснійське місто Ливно у мечеть. Так він робить кожної п’ятниці ось уже п’ятнадцять років, знає на цій дорозі кожен поворот і кожне дерево, але цього разу на кордоні Хорватії й Боснії його зупиняє раптовий снігопад і пробите колесо. У які двері постукати по допомогу — християнські чи мусульманські? Від цього рішення залежить його подальше життя, і без того багате на пригоди.

А його звати Мілєнко Єрґович, і він уже майже тридцять п’ять років тішить читачів своїми книжками. У той момент, поки Джелал Плевляк стоїть перед дверима в Богом забутому боснійському селі, Єрґович перебуває десь поруч, спостерігає, супроводжує, але не схвалює і не засуджує. Його письменницька позиція — бути свідком, а не суддею. Він бачить і знає більше за свого героя, але водночас дозволяє своєму персонажеві рухатися й обирати самостійно. В якийсь момент Єрґович покидає свого головного героя, фокус його уваги зміщується на інших. Це — один із його основних письменницьких прийомів, творчо опанований зі східних казок і творчості Іво Андрича. Це можна назвати принципом концентричних кіл, що накладають одне на одне, а можна сказати простіше: Єрґович — майстер бічних історій.

Детективний роман Єрґовича «Волґа, Волґа», який я мав приємність перекласти з хорватської, є блискучим прикладом застосування цього принципу бічних історій. А двері, перед якими зупиняється Джелал Плевляк, слугують чудовою метафорою сюжетних можливостей цієї історії. Адже коли Плевляк заходить в одні з дверей, раптом його історія припиняється і ми поринаємо в історію людей, які живуть у цьому домі. Ми не просто дізнаємося їхню біографію, а пірнаємо в їхні внутрішній світ, закамарки особистої психології, пізнаємо страхи і мрії. А десь на фоні їхній історій відлунює історія Боснії і Юґославії, Балканів і Європи; кола накладаються одне на одне і за кількадесят сторінок ми вже й забули, що це роман про Джелала Плевляка, який тридцять п’ять років працює на цивільній посаді в армії.

Мені здається, що велич Єрґовича як письменника полягає якраз у цих бічних дверях основного сюжету, коли письменник може забути свого головного героя і сконцентруватися на інших персонажах. Це звучить парадоксально, бо суперечить ідеї роману, але саме цей парадокс письменник перетворив на свою суперсилу і фірмову ознаку. Зрештою, це не просто прийом, а ще й певний життєвий принцип, ознака великого і щирого людинолюбства — Єрґович кілька сотень сторінок може нехтувати головним героєм, щоб доглибно розказати історію простого пенсіонера, багатодітної мами, продавчині тортів чи полковника, який приховував від атеїстичної влади власну релігійність.

Поринаючи в такий текст, у читача мовби паморочиться в голові від калейдоскопу історій і людей, здається, що наратор занадто далеко відходить від основного сюжету, але наприкінці, коли всі нитки сходяться у руках шевця, раптом усвідомлюєш, що в цій історії, як і в житті, не було основного й бічних сюжетів, що всі вони рівноважливі, адже кожна людина, яку ми зустрічаємо, змінює нашу долю, а ми змінюємо її. Це історія про болючу самотність людини, про віру і втрату; роман про автомобіль і його водія, який у соціалістичній Юґославії вірить в Аллаха так само щиро, як у комуністичні ідеали. Написана як детектив, «Волґа, Волґа» виходить далеко поза межі цього жанру, вкотре доводячи, що Єрґович уміє зазирнути в найглибші закамарки людської психіки і душі.

Джерело