Афганістан підняв для України ставки у русі до Євросоюзу і НАТО
Лише історії успіху матимуть шанс належати до колективного Заходу
Виведення американських військ з Афганістану та перемога талібів стали основною політичною темою останніх тижнів.
Останні теракти в Кабульському аеропорту зробили цю дискусію ще більш запеклою та емоційною. Хто б що не казав, висновки робити зарано, але деякі тенденції очевидні вже.
По-перше, швидка перемога талібану створила для нього і всього мусульманського світу історію «успіху», яка надалі буде сприйматися там як легенда, символ та приклад для наслідування.
Цей успіх за масштабом та емоцією порівнюватиметься з арабськими завоюваннями чи перемогами Тимура. Соцмережі мусульманського світу це вже транслюють.
Серед питань, які там порушуються — якщо можлива така багаторічна боротьба і така миттєва перемога, то чому вона неможлива на Близькому Сході, Африці чи у інших регіонах.
По-друге, негативні наслідки для іміджу США і всього Заходу від хаотичної евакуації на початках були схожі на очевидне перебільшення. Але останні теракти це змінили.
Мусульмани будуть сприймати і сприймають це як поразку Заходу.
Вони навіть бачать подвійну поразку — як в сенсі нездатності «перезавантажити» Афганістан в суспільство зі сталими інституціями, так і невдалої організації виведення військ. Тобто як стратегічно, так і тактично.
Подальші аналогічні воєнні операції США чи Заходу незалежно від регіону проведення, якщо вони будуть, відбуватимуться в атмосфері меншої довіри та менших очікувань.
По-третє, перезавантаження влади в Афганістані не створює миттєвих загроз ні для Росії, ні для Китаю. Вони мають усталену мережу конфіденційних контактів з талібаном та його різними кланами.
Що змінилось, то це метод утримання або дотримання безпеки в Афганістані — на заміну військовій силі прийде купівля лояльності з боку Заходу, Китаю або Росії.
Натомість в довгостроковій перспективі для Китаю та особливо для Росії виникне низка нових безпекових загроз, пов'язаних з підсиленням радикальних настроїв.
По-четверте, кардинально змінюється ситуація для ЄС.
Збільшення потоків біженців та наркотрафіку може швидко набути нової якості.
Мережі, значення яких було нівельовано, такі як Аль-каїда або ІДІЛ, скоріше за все отримають нове дихання.
Для країн ЄС значення цих загроз, і до цього пріоритетне, стане питанням номер один і відповідно основною темою для переговорів і дискусій з Росією, Китаєм та Індією.
Пріоритетність наших питань не зникне, але очевидно зменшиться — це мегавиклик для нас.
По-п'яте, причини швидкої перемоги талібів можна і потрібно аналізувати, шукати їх в ендемічній корупції, слабкій моралі, низькому бойовому дусі, клановому складі афганського суспільства і в багатьох інших речах.
Але ця перемога показує, що геополітичні реалії можуть змінюватися майже блискавично в результаті рішень або їх відсутності з боку ключових гравців або емоційних хвиль.
За швидкістю перемогу талібів можна порівняти, наприклад, з падінням Берлінського муру.
Впевнений, що за наслідками, хоча ми цього поки не відчуваємо, теж.
В нас досі присутнє особливе ставлення до Афганістану через участь багатьох українців у складі збройних сил СРСР у радянській операції на території цієї країни.
Назви міст, таких як Кабул або Кандагар, досі присутні в пам'яті старшого покоління як особливі символи.
Нам потрібно швидко усвідомити, що ми знаходимось практично на межі з ісламським світом, і наслідки хвиль «цунамі», які ітимуть ісламським світом, обов'язково до нас дійдуть.
З одного боку це можуть бути міграційні та інші хвилі, а з іншого — питання чорноморської безпеки не буде лише питанням протистояння НАТО та Росії.
Зрозуміло, що нам буде складно самостійно знайти відповіді на всі ці виклики. Це буде для нас ще один «тест на суб'єктність», як тепер прийнято говорити.
Не пройти цей тест означає не тільки не бути присутніми у визначальних дискусіях, але й дати пас Росії на зміну тем та пріоритетів у дискусіях із Заходом. Тест маємо здати вже сьогодні.
Після провалу, а це саме провал, спроб побудувати в Афганістані сталу інституційну структуру, США і взагалі Захід переглянуть своє ставлення до таких спроб.
«Фанати» повернення в російську колоніальну реальність та ті, хто не втомлюється говорити про зовнішнє управління, можуть заспокоїтися.
Уваги до побудови сталих інституцій стане не менше, а набагато більше. Але тепер критерії будуть іншими, адже нікому не хочеться асоціюватися з провалами — мають бути історії успіху.
Лише історії успіху матимуть шанс належати до колективного Заходу, бути членами НАТО та ЄС.
Можна скиглити, можна вимагати, але це не працюватиме — лише реальна історія успіху дасть нам шанс.
Афганістан підняв для нас ставки у русі до трансатлантичного простору — не більше і не менше. І варіанту не рухатися в нас немає.
