Передплатити Підтримати

Балада про шорти

Такий компроміс, на яких і базується спільне життя

Перший серйозний наслідок, що спіткав мене після того, як я почав жити разом зі своєю майбутньою дружиною, — це необхідність викинути свої шорти. Тепер, коли з того часу спливло вже 5 років, я раптом усвідомив, що то був символічний крок, крок назустріч. І моя перша велика капітуляція.

Але почнімо з шортів. То були ідеальні шорти, шорти з великої літери Ш. Пошиті з темно-зеленого цупкого матеріалу, схожого на джинс, ті шорти були настільки якісними, що могли б пережити і свого власника, перейти в спадок наступним поколінням, аби потім висіти в якомусь музеї як приклад лицарських кольчуг з нашого століття.

То були шорти ідеальні й універсальні: в них можна було спати на землі, а потім встати й виступати на сцені якогось міжнародного фестивалю. До них пасували футболки, сорочки, вітрівки, куртки, кепки й солом’яні брилі. Пралися вони тільки в один спосіб — якщо застрибнути в них у море, річку чи озеро. Кажу ж — ідеальні шорти.

Втім, майбутня дружина, яка тоді ще про свій майбутній статус не знала, дуже швидко зрозуміла, що в моєму житті місця для двох ідеальностей одночасно бути не може. І перейшла в ненав’язливий наступ, який з кожним днем ставав усе наполегливішим. Вголос це не прозвучало, але я відразу допетрав: або вона — або шорти.

Критика шортів була дивною — мовляв, вони вже старі. Ну, замки на Закарпатті теж старі, але якісніші й красивіші за все, що будується нині; приблизно на таких аргументах будувався мій захист.

Але майбутня дружина не здавалася і почала критикувати численні плями і плямки, що вкривали шорти. Насправді вони були невидимі, бо колір хакі приховував усі ці дрібні сліди. Крім того, плями на таких ідеальних шортах — це радше плюс, а не мінус. Бо вони, як проштампований закордонний паспорт, нагадують про різні пригоди й країни. Ці плями у моєму житті виконували таку ж роль, як магнітики на холодильнику банальних туристів — за ними я міг проводити екскурсію чи написати книжку. Ось ця, мовляв, з запеченого на рожні ягняти, яке я їв по дорозі з Сараєва на Мостар. Ця темніша пляма — вино, яке я пив прямо з пляшки на грецькому морському узбережжі. А ось ця плямка — це машинне мастило з румунського автосервісу.

Ці шорти побували зі мною — я в них або вони на мені, не знаю, як буде правдивіше — в п’ятнадцяти країнах. А оскільки купив я їх на секонді в Польщі, то вони могли мати й багату історію «до мене». Було б цікаво зустріти їхніх колишніх носіїв чи навіть створити разом міжнародну громадську організацію «Об'єднані шортами».

У тих шортах було безліч кишень, мені жодного разу так і не вдалося їх заповнити всі. Припускаю, що про деякі потаємні я міг і не знати. Зрештою, це були ідеальні шорти для холостяка, бо в таких ти можеш переносити з собою все своє майно. Звісно, в мене були ще й інші шорти вдома, але я носив тільки ці. Так само я роблю з іншими речами: маю одні улюблені джинси, черевики, сорочку, горня для ранкової кави — інші речі мене не цікавлять, ними я користуються тільки через силу або під тиском дружини.

З тими шортами я розпрощався в Стамбулі. То було дуже сумне розставання. Я зайшов у якийсь магазин на Істіклялі, купив нові шорти, які чимось були подібними до моїх ідеальних, але насправді то була лише бліда й бездушна копія, ганчірка. Там же, в примірочній, я вдягнув ті нові шорти, а старі викинув у перший же смітник на вулиці. Пішов, не озираючись, як ідуть від колишніх. Я знав, що зраджую, і досі картаю себе за це, але в майбутньому для них не залишалося місця — вибір було зроблено.

Отож, то був перший крок назустріч, такий компроміс, на яких і базується спільне життя. Пізніше довелося позбутися ще багатьох дорогих серцю речей і купити чимало нових, абсолютно мені непотрібних і не в моєму смаку. Але тільки про ті шорти я згадую з особливим трепетом. Думаю, навіть внукам колись розповідатиму: «О, знали б ви, які колись уміли шити шорти! Тепер таких нема!».

Джерело