Передплатити Підтримати

Зараз Путіна зупинили. Але що далі?

Якби Захід не виступив єдиним фронтом, якби Україна не показала свою готовність до відбиття атаки — я вам гарантую, вторгнення вже почалося б

Світ запобіг вторгненню. Пафосно звучить, правда? Але насправді це саме так. Для адекватного сприйняття сьогоднішньої ситуації потрібно усвідомлювати одну річ. Саме ту піч, від якої необхідно танцювати і починати все інше. Коли експерти називають дати вторгнення, напрямки ударів, прогнози — все це не так.

Ще раз — Путін не діє в парадигмі раціональної логіки. Він діє в парадигмі логіки гопника. Який, підходячи в підворітті до перехожого, сам ще не знає, що він робитиме. Може, пограбує. А може, просто цигарочку стрельне. Тому що в цьому випадку все залежить від перехожого. Від його реакції. Від того, як він поведеться. Чи дасть він зрозуміти гопнику, що буде відсіч. І якщо так — то гопник пройде повз, а якщо ні — то залишиться без телефона.

Коли Путін стягував війська до України — він сам гадки не мав, буде вторгнення чи ні. Він не знав, що робитиме далі. У нього був тільки один план. Який називається «як піде». А давай-но потикаємо їх палицею в черево, підійдемо з ножичком до фраєра, а там подивимося.

І якби пішло не так, як пішло, якби Захід не виступив єдиним фронтом, якби в США сидів Трамп і далі розкладав би НАТО і взагалі всю світову спільноту, якби Україна не показала свою готовність до відбиття атаки — я вам гарантую, вторгнення вже почалося б.

Вперше з тисяча дев’ятсот дев’яносто дев’ятого року Путін отримав таку жорстку відповідь. Відповідь не гранично жорстку, звичайно. Можна було б і жорсткіше. Але ухвалена вчора резолюція про відключення Росії від SWIFT, припинення добудови Північного потоку-2 і, найголовніше, припинення купівлі російської нафти і газу в разі вторгнення, що де-факто означає нафтове ембарго — це вже дійсно серйозно.

Так, це все декларативно, на розсуд національних урядів, але подивіться, як змінилася риторика всього за два місяці. І далі буде більше. Я впевнений.

Консолідація Заходу сталася. Вироблено новий договір Європи. З’явилася нова загроза, новий виклик — і Європа його, нарешті, усвідомила і почала на нього адекватно відповідати. Зміни відбуваються спочатку в головах. Потім у діях.

Але розслаблятися зарано. Ба більше — час напружуватися. Росія провела відмінне тренування. Вони відпрацювали логістику, місцевість, провели відмінні навчання із вторгнення, визначили сильні та слабкі місця і зробили висновки. Зараз проведуть роботу над помилками і усунуть їх. Я вважаю, далі буде як у казці про хлопчика, який весь час кричав «вовки, вовки». Частина військ уже залишилася і не буде відведена, потім під прикриттям нових навчань — а це буде Захід-2021 — вони стягнуть ще частину, потім, може, частину від тієї частини відведуть, а може, й ні, потім ще раз, а може, вже й одразу вдарять, але врешті швидше вдарять, ніж ні.

Бо в самій Росії теж стався злам. Настав тридцять шостий рік. Все, це початок репресій. Далі буде тільки їх зростання. І пік. І новий тридцять сьомий. Неминучий. Адже тридцять сьомий теж не відразу з неба звалився, шар накопичувався поступово.

Сьогодні вночі затримали адвоката Івана Павлова. Це нова віха — досі адвокатський статус був таким-сяким захистом. Іван захищав чергового вченого, звинуваченого в державній зраді, вчора шпигун-вчений помер у камері, відсидівши два роки під слідством і так і не дочекавшись суду — тобто, невинним, а сьогодні вранці прийшли до адвоката: відразу і в готель у Москві, і в квартиру в Пітері.

До цього прийшли з обшуком до Романа Аніна — журналіста, розслідувача. Це саме він в команді з Bellingcat і The Insider розкопав Панамське досьє і Ролдугіна. Яхту Сєчина. І ще багато чого.

Це вже моє найближче оточення. Ромка — один із небагатьох, що залишилися в Росії, хто від мене не відвернувся, підтримував і підтримує. Іван був моїм дуже добрим знайомим. Був адвокатом групи журналістів, які вимагали від Міноборони Росії розсекретити кількість втрат на Донбасі. У Празі я казав йому особисто: «Тікай. Не повертайся».

В унікальний час живемо, звісно. Зараз ми бачимо, як настає тридцять сьомий. Як приходять по тих, із ким учора говорив і пив пиво. Ночами. Як відроджується ГУЛАГ. І ФСВП пропонує використовувати працю ув’язнених на Байкало-Амурській магістралі. Так, так, саме тому БАМі.

Все повернулося на круги своя. Як наслідок, ми маємо типову ситуацію — концтабори, ГУЛАГ, репресії, анексія й окупація з одного боку — і Європа, що прокидається, яка весь цей час намагалася задобрити чергового диктатора, але яка начебто вже розплющила очі, з іншого. Класичний розклад.

Я вважаю, що війна буде. Я вважаю, що війна все-таки буде. Вся логіка скочування цієї країни в прірву залишає мало інших варіантів. Я вважаю, він все-таки вдарить. Коли зовсім порине головою в якісь свої внутрішні темні безодні. Війна буде.

І Україна переможе в цій війні. Як частина європейського світу. І саме з цієї перемоги і почнеться справжнє відродження і незалежність країни. Якщо, звісно, вона до цього не втратить себе сама.

Джерело