Невдалий “український вибір” Медведчука
Медведчук думав, що цей його «український вибір» є надійним і прибутковим бізнесом
Віктор Медведчук купив нафтоперегінний завод у Новошахтинську у Ростовській області, а у 2014 році привласнив трубопровід, по якому продукти переробки нафтоперегінного заводу йшли Україною. Нафтоперегінний завод мав виручку у 2019 році 142,7 мільярда рублів, що дорівнює за поточним курсом майже двом мільярдам доларів. Це підприємство є найбільшим з усіх підприємств Ростовської області Росії.
Очевидно, Медведчук думав, що цей його «український вибір» є надійним і прибутковим бізнесом. Частина прибутків від бізнесу йшла на фінансування медіа імперії, що складалася з трьох телевізійних каналів та багатьох інтернетних ресурсів. Рада Національної Безпеки і Оборони України (РНБОУ) спочатку приємно здивувала українське суспільство забороною російської пропаганди в Україні. Це аж ніяк не зайвий захід в умовах окупації як частини української території, так і великої морської акваторії, де містяться основні запаси українського газу, і про які чомусь ніхто не згадує.
І ось 19 лютого не тільки пропагандистські телеканали, але й сам нафтопродуктовий бізнес Медведчука в Україні було заборонено рішенням РНБОУ. З 20 членів РНБОУ тільки голова Верховної Ради Олександр Разумков утримався. Решта членів висловилася за заборону бізнесу Медведчука в Україні і повернення нафтопродуктопроводу у власність держави. Голова Верховної Ради має забезпечити Вадиму Рабиновичу трибуну і мікрофон, щоби той ще раз проспівав «Вставай страна огромная» на захист медведчуківського нафтопродуктопроводу. Але навряд чи це допоможе пану Медведчуку.
Олексій Данілов, який очолює секретаріат РНБОУ в одну мить став зіркою українського телебачення і газет, затьмаривши зоряну славу Оксани Марченко — дружини Медведчука. Вона, до речі, теж підпала під санкції РНБОУ, бо нафтопереробний завод записаний на її ім'я. Це настільки її збентежило, що вона вирішила вступити до ОПЗЖ «для захисту інтересів українського народу». У чому полягає інтерес українського народу в тих щорічних двох мільярдах доларів прибутку її нафтопереробного заводу в Росії, пані Оксана пояснити забула.
Як це не дивно, але в РНБОУ немає служби, що переймається суто енергоносіями: вугіллям, нафтою, газом, нафтопродуктами, а також генерацією і передачею електроенергії. Адже саме енергоносії лежать в основі російської агресії проти України і тому мають безпосереднє відношення до питань безпеки та оборони. Чотири заступники Данілова є фахівцями у різних галузях, але тільки не в енергоносіях. Також серед двадцяти двох служб, які займаються різними аспектами безпеки та оборони держави, немає спеціалізованого щодо енергоносіїв. А міністр енергетики не входить до складу Ради. РНБОУ — це у першу чергу мозковий центр, а не правоохоронний орган.
Для правоохоронного органу потрібний факт скоєння злочину, щоби він розпочав справу. Тому на питання: «Чому у 1975 році в Україні видобували 68 мільярдів кубів газу, а у 2020 тільки 20 мільярдів кубів?» правоохоронні органи лише знизують плечима: «А де факт скоєння злочину?» А РНБОУ може напрацювати кілька відповідей на це питання і серед них, можливо, з'являться такі, що зацікавлять правоохоронні органи.
РНБОУ також може дати точну оцінку вартості вкрадених Росією газоносних площ на південь від Криму. І коли оголосять вартість вкраденого, ні в кого вже не буде сумнівів щодо реальних мотивів загарбання Криму очільниками Кремля. Російський президент на днях скаржився, що прив'язка Північного потоку-2 до політики — це бажання когось на Заході примусити Росію заплатити політичну ціну за суто «комерційний» проєкт.
Якщо РНБОУ наступним кроком оголосить реальну ціну вкрадених Росією газоносних площ довкола Криму, стане зрозумілим, що про яку б ціну не йшлося у словах Путіна, вона все одно буде незначною частиною від вкраденого. Тому було б тільки справедливим, якщо б міжнародні суди дозволили заарештовувати майно Північного потоку-2 на користь України для часткового відшкодування збитків від крадіжки газоносних площ довкола Криму.
Оскільки РНБОУ так карколомно захопила ініціативу у хаотичному і непослідовному політичному житті України, то й наступних ясних, послідовних і рішучих кроків щодо українсько-російських енергетичних стосунків ми очікуємо саме від цього державного органу.
