Місія таки неможлива. З МВФ ні до чого не домовились

Віртуальна місія МВФ закінчилась. Закінчилась нічим. Місія таки виявилась неможливою. І не через коронавірус.

МВФ, звісно, не грюкнув дверима, але по завершенню місіі ми не тільки не отримали транш, а навіть не відбулося підписання staff level agreement.

Що це значить? Добра новина в тому, що поки всесвіт милостивий до України і наразі ми не відчуємо негативних наслідків. Запас міцності є. І найближчі місяці ми можемо пройти без грошей МВФ.

Погана новина в тому, що відсутність нагальної потреби в грошах означає відсутність мотивації робити будь-які реформи. Поки півень не клюне — влада робити реформи не буде. Бо й так нормально. Схоже, знову без Байдена не розібратися.

МВФ — дипломати. Тому вони не казали грубих слів. Ось що за результатами роботи місії видав Люнгман, голова представництва МВФ в Украіні: «Дискусії фокусувалися на посиленні управління Національним банком; поліпшенні законодавчого та регулятивного підгрунтя банківського нагляду та фінансового оздоровлення; заходах, спрямованих на зменшення фіскального дефіциту у середньостроковій перспективі; законодавчих ініціативах щодо відновлення та посилення антикорупційної інфраструктури та судочинства, так само дискусії стосувалися заходів у секторі енергетики. Обговорення було продуктивним, однак потрібен більший прогрес на користь завершення першого перегляду програми. Дискусії триватимуть».

Діалог був конструктивний, обговорення було продуктивним. Ця кострубата дипломатична мова у перекладі на людську означає, що ні до чого не домовились, але й не побилися.

Західні партнери взагалі дуже дипломатичні. Це іноді не дозволяє достукатися до мізків наших можновладців. Прямих, як кут будинку. Ці ніжні вислови можно порівняти із ситуацією, коли мама приводить дитинку, що виросла на бургерах і колі, тренуватися до футбольноі команди, впевнена, що в неї росте, як мінімум Роналду. І після того, як синуля на полі виглядає нікчемним, то тренер може розповідати, що в неї чудова дитина, яка дуже старається, напевно талановита, але щоб потрапити до команди, потрібен більший прогрес.

МВФ, на жаль, не може написати те, що думає. Не може заявити, що Україна уподобилась хронічному алкоголіку, який пообіцяв лікарю кинути пити, але у перші ж свята зустрів старого друга і напився в зюзю, бо ж традиція. Саме так виглядає зі сторони відмова від ринкових цін на газ першоі ж холодноі зими.

МВФ, на жаль, не може написати, що важко змушувати боротися з корупцією тих, хто бачить у боротьбі з корупцією загрозу власному існуванню. Бо важко змусити депутатів проголосувати за кримінальне покарання (в'язницю) за брехню в деклараціях, якщо ті самі депутати кожного місяця отримують конвертик, який ніяк не відображається у деклараціях.

МВФ не може волати вголос, коли офіс президента воює з НАБУ через те, що в самому офісі знайшлися корупціонери.

МВФ, напевно, втомився говорити про те, що судова реформа важлива і важлива тільки справжня судова реформа, що передбачає очищення судової системи від корумпованих вовків й інших вихованців Ківалова.

МВФ то не каже. Вони можуть просто виключити скайп чи зум і забути про цих українців, які не хочуть змінюватись. Але от українці від того нікуди не подінуться.

Можна кричати, що соромно покладатися на західних партнерів. Соромно сподіватись на зовнішнє управління. Але соромно інше — що українська влада не може без магічного пенделя робити реформи і змінювати країну. Ніякий МВФ, Байден і Боррель не були б потрібні, якщо б у країні була політична воля до змін. А її нема. От про що каже нам МВФ.

От чому місія неможлива. Поки не припече. Поки є гроші. Поки в світі чудова кон'юнктура на український експорт. Поки гроші дуже дешеві.

Поки.

А потім погода зміниться. І буде дуже боляче. І вони будуть наввипередки благати МВФ повернутися.

Але то вже зовсім інша історія.

Джерело