Передплатити Підтримати

Люди не вірять у власні сили. Бояться сказати "я можу"

Нам важко віднайти суб'єктність

Слухаю я зараз багато людей з «простого народу». Робота така.

Вражає грандіозна невіра людей в себе. У свої власні сили, у сили твоєї громади, у сили твоєї країни. Десятиліття, століття принижень і самопринижень, коли забирали твою суб'єктність — чи ти сам її віддавав: ця глибина часів досі тисне на нас. Страх сказати «я можу».

Слово «суб'єктність» — найголовніше. Суб'єктність — це «я хочу», «я можу», «я вирішив». Я — як індивід, як спільнота, як країна. Нам дуже важко віднайти цю суб'єктність. І «прозахідним», і «антизахідним», і україномовним, і російськомовним. Ось цей шлях до «я можу» — можливо, найбільша драма історії життя.

Але є позитив. Поступово ця суб'єктність приходить на рівні індивідів. Там, де дозволяє економіка. Де ти можеш заробити на гідне життя. «Вони не змогли мене врятувати — то я сам зміг, назло їм». Так народжується український дикий лібертаріанський індивідуалізм — породження фрустрованого патерналізму. Розчарування в «них» дає можливість народитися «я». Поки що озлобленого, егоїстичного, недовірливого, цинічного — але все ж вільного.

Питання в тому, чи (або коли) ця індивідуальна суб'єктність стане чимось більшим. Коли вона перейде на відчуття цілої країни. На відчуття, що «країна може». Бо вона може — просто не всі це хочуть відчути. Нескоро це буде, боюся. Але contra spem spero.

Джерело