Передплатити Підтримати

Ми хитаємося у божевільному маятнику від недовіри до передовіри. Це проблема

Немов маємо у своїх руках ресурс, який не знаємо, куди інвестувати

Часто чую думку, що в Україні брак довіри. Що люди катастрофічно нікому не довіряють.

Мені здається, тут трохи складніше. Проблема не у відсутності довіри, а в її нерівномірному розподілі.

У нас довіряють або надто багато, або надто мало. У нас або «недовіра», або «передовіра». Ми можемо не довіряти інституціям, навіть коли варто — але довіряти маніпуляторам і брехунам.

Ми можемо казати, що країна йде в неправильному напрямку, а потім голосувати так, як голосували у 2019-му. Тобто сліпо і наївно вірячи в «казку». Можемо не довіряти лікарям, і довіряти меседжам невідомо кого невідомо звідки у вайбері про те, як захиститися від ковіду.

Проблема якраз в цьому маятнику — від радикальної недовіри до радикальної передовіри. І ми хитаємося в цьому божевільному маятнику, не знаходячи рівноваги. Ми немов маємо у своїх руках ресурс, який не знаємо, куди інвестувати. Або інвестуємо, а потім різко забираємо назад.

Людина не може не довіряти. Якщо вона забрала свою довіру від когось, вона обов'язково кудись її принесе, комусь віддасть. І чим більше вона комусь не довіряє, тим більший ризик, що комусь іншому вона довіриться абсолютно сліпо.

Хоч попри все, у мене є відчуття, що поступово довіри загалом у суспільстві стає більше. По краплинці. Попри все.

Джерело