Передплатити Підтримати

Війна, яка завжди з тобою. Чому варто подивитися фільм Атлантида

Атлантида — це фільм про те, що війна здатна жити довше війни. Що вона залишає шрами і дає метастази

Нескінченно давно я писав дипломну роботу про втрачене покоління. Ремарк, Барбюс, Гемінгвей. У студента філфаку було не так вже й багато способів перед ними встояти. Їхні герої були мужні й небагатослівні. Знали ціну собі таі іншим. У них закохувалися жінки і з ними прагнули дружити чоловіки. На них хотілося бути схожим, а тому про них тягнуло писати.

У тих книгах війна поставала горном справжніх чоловіків. Непереборні обставини, які виявилися їм до снаги. Необорима сила, над якою вони зуміли взяти гору. Метастази війни проступали в персонажах, але додавали їм шарму, а не шрамів. На тлі головних героїв пора було вважати втраченим поколінням себе.

Минуло десять років і війна сталася в моїй країні. Розділивши все, що було в її історії на «до» і «після».

Ветерани перестали бути сивими. Мемуари почали писати мої ровесники. З кожним роком навколо мене з’являлося все більше людей, за літературними прототипам яких я захищав свій диплом. У тому самому неймовірно далекому 2005-му році.

Іноді вони починали говорити — і прірва пережитого відчувалася досить чітко. Географія, вік і соціальний статус у цей момент йшли на другий план. Просто у них було це минуле, а у тебе ні. Але чим довше ти слухав їхні розповіді — тим швидше позбувався романтичних кліше своєї юності. В яких війна була мужньою декорацією для красивої історії.

Атлантида — це ж фільм про те, що війна здатна жити довше війни. Що вона залишає шрами і дає метастази. Що перемога стає катарсисом не для всіх, а самотність здатна об'єднувати мільйони.

Автори картини спробували зазирнути за горизонт. Дорозповісти історію, яку зазвичай обривають титри. Ми шукаємо в закінченні війни свій Грааль, а головний герой фільму на руїнах будинку шукає свою довоєнну Атлантиду. Шукає Атлантиду, а знаходить Помпеї.

І це нітрохи не знецінює ні перемогу, ні прапори. Просто деколи треба бути готовими до того, що автори подвигу не завжди є його спадкоємцями. Що відвоювати мир не означає знайти його. Що тріумф може стати загальним, а трагедія залишиться персональною. І ти будеш плисти один, як 52-герцовий кит. Якого не чує більше ніхто, тому що всі інші кити спілкуються на інших частотах.

І вся надія лише на те, що ти зустрінеш точно такого ж. Хто буде, як і ти — порушувати закони фізики. Хто зможе тебе почути і зрозуміти. У кожного з вас буде тільки минуле, але, складене разом, воно, можливо, подарує надію на майбутнє. Подібно до того, як мінус на мінус дає плюс.

Життя завжди складніше пам’ятників, які ми йому ставимо. Кожна війна — складніше шаблонів, якими ми її міряємо. П’ятнадцять років тому я дізнавався про війну з книг і фільмів, зроблених в іншому часі і в інший географії. Але шість років тому їх почали писати і знімати мої однолітки.

І знаєте що? Вони роблять це для нас.

Джерело