Рівень тривоги – помаранчевий

Хоча минулого тижня спочатку прем’єр Денис Шмигаль проводив нараду з головами ОДА щодо протидії коронавірусу, потім це ж питання обговорювали на Банковій, мільйони українців не отримали чіткої відповіді про стратегію протидії поширенню COVID-19. Рішення ухвалюються «під омофором Зеленського» та за принципом «Хапай мішки- вокзал рушає». Тривожні повідомлення надходять з різних точок країни, і разом з інформацією про використання половини спеціального фонду для боротьби з коронавірусом на будівництво шляхів вони лише додають відчуття сюрреалізму. У інформаційному просторі протягом півроку не було жодного повідомлення про модернізацію лікарні (очевидно, це непросто в умовах пандемії), натомість зараз на повному серйозі говорять про перспективи розгортання мобільних шпиталів. Повторення іспанського чи італійського сценаріїв протидії коронавірусу порушить просте питання: як і на що витратила влада час, подарований жорсткими карантинними обмеженнями, запровадженими у березні цього року?

Наразі ситуація не втішна. Практично щоденні рекорди з кількості хворих на коронавірус — не єдина проблема, куди страшніше, що десятки людей щодня гинуть від COVID-19 та хвороб, для яких він став каталізатором. Масові смерті громадян — серйозний виклик для держави, яка вважає себе демократичною. Можна багато дискутувати, чому держава вирішила закупити апарати ШВЛ лише восени, проте дефіцит лікарняних ліжок, медичного кисню, часом — брак медичного персоналу виглядають системними проблемами. Які, до речі, намагалися вирішити шляхом вилучення коштів з місцевих бюджетів, які і без того несуть на собі тягар протидії коронавірусу в багатьох регіонах України.

Скасовувати місцеві вибори у цій ситуації — означає закрити клапан для виходу незадоволення багатьох громадян ситуацією в країні. Переносити дату їх проведення шляхом запровадження надзвичайного стану — авантюра, для якої Володимиру Зеленському потрібен був би минулорічний рівень популярності, а не нинішній рейтинг, пригнічений низкою політичних помилок. Та й готовності брати на себе додаткову політичну відповідальність глава держави не демонструє, обмежуючись вояжами країною. Слабкість позицій президента відчувають не лише його опоненти, але і вчорашні соратники, які готуються диктувати власні вимоги з позицій сили.

Окремої уваги заслуговує Віктор Медведчук, який побував в гостях у свого кремлівського кума. Візит до Путіна носив неприховано передвиборчий характер, адже один з лідерів «ОПЗЖ» не лише розповідав про власне щеплення російською вакциною Sputnik V, але і натякав на спроможність вивести з-під санкцій РФ низку українських підприємств. Нескладно здогадатися, що ці тези будуть гучно транслювати у південних та східних областях України, де реваншисти почувають себе все більш впевнено.

До речі, бадьорі повідомлення окремих соціологів про 80-відсоткову явку на місцевих виборах погано корелюють не лише з політичними реаліями, але і з настроями суспільства. Галопуюча крива зростання захворюваності на коронавірус примусить залишитися вдома багатьох виборців. І агреговані рейтинги політичних партій, які мають відтіснити на другий план місцеві політичні проєкти, які рясно виросли цього літа, навряд чи допоможуть.

Сьогодні у насиченому політичною агітацією інформаційному просторі відверто бракує роз’яснень про особливості голосування 25 жовтня. Нагадаю, що у масштабах країни вибори за відкритими партійними списками пройдуть вперше. Партійні бонзи, незалежно від політичних переконань, від нової системи виборів не в захваті. Проте нинішня проблема полягає в іншому: підсумки голосування підбиватимуть довше, ніж зазвичай, і вони — через велику кількість визнаних недійсними бюлетенів — можуть не відповідати результатам екзітполів. Незадоволення результатами виборів з підозрою у їх фальсифікації — небезпечний каталізатор розвитку подій, Україна справді перебуває у помаранчевій зоні суспільно-політичної турбулентності, проте це погано розуміють представники влади.

Євген Магда для «ВЗ»