"Монархи" і гопники

Коли я вчергове чую «жалі» чинного президента про попередників, знаючи достеменно усю награність і фальшивість цих скарг, то згадую собі блискучу публіцистику Уласа Самчука, зокрема його статтю «Нарід чи чернь». Написана 1941 року і надрукована у мельниківському часописі «Українське слово», вона вражає своєю актуальністю і нині.

«…Коли привілейований той чи інший клас складається з юрби бандитів, чи людського шумовиння, то будь він тричі пролетарський, чи буржуазний — він сам по собі не має найменшої вартості. Не в пролетаріаті і не в буржуазії справа. А в людині. І тільки в людині», — пише Самчук, і тут з ним годі сперечатися.

Бо направду, якщо вже мова про владну команду, яка опанувала країною півтора року тому у не надто чесний і шляхетний спосіб, то навряд чи варто було очікувати від неї чесності і шляхетності надалі. Офірними цапами призначають, перш за все, попередників, тих, хто нині в опозиції. Причому, роблять це, цинічно привласнюючи собі успіхи минулих днів.

Чого варте лише порівняння Зеленського з… Митрополитом Шептицьким! Клінічний випадок, і не з царини психології, а радше — психіатрії. Коли «зелений урядовець», катаючись новими дорогами на Львівщині, каже, що, мовляв, досі ще ніхто не будував таких добрих шляхів, він свідомо, по-гопницьки, маніпулює громадською думкою. Бо дорожна інфраструктура була збудована акурат в роки попередників, і цифри — тому найкращий доказ. Я вже не кажу, що кілометр дороги коштував за постмайданної влади на порядки менше.

Керівник Центру протидії корупції Віталій Шабунін у своєму недавньому інтерв'ю спеціально акцентував на тому, що найвища корупція часів Зе! загніздилася саме у сфері дорожного будівництва. Коли «лідер», свідомо порушуючи домовленості із західними партнерами, свавільно і брутально втручається у роботу антикорупційної інфраструктури (САП, НАБУ), отримуючи недвозначні сигнали про згортання подальшої фінансової допомоги і навіть скасування «безвізу», це свідчить не тільки про некомпетентність учорашнього коміка. Радше, це усвідомлений, прорахований план, причому цей план за своїми наслідками стає чинником національної безпеки.

Зеленський не знаходить інших аргументів, аби «крити» власні авторитарні захцянки, бажання загнуздати і САП, і НАБУ власними, 200-відсотково відданими особами, лише аргумент «попередника». Мовляв, Порошенко поводиться як «монарх», роз'їжджаючи країною і лякаючи обивателя втратою «безвізу».

Ну, по-перше, п'ятому президентові до «монарха» було дуже далеко, навіть порівняно з усією повнотою влади, зосередженої у руках Зе! і Кварталу. А, по-друге, кому, як не Петрові Олексійовичу, знати справжню ціну здобуття «безвізу»…

Чи цікавиться «гопник» зусиллями, якими здобувалися відібрані ним гроші? Я побіжно згадав тут Віталія Шабуніна, — чи не найструктурнішого опонента Порошенка часів його каденції у питаннях боротьби з корупцією. Це зараз керівник ЦПК почав говорити те, що пріоритетом країни, яка воює і чинить спротив імперському монстрові, є, перш за все, національна безпека. Це зараз купа «антикорупціонерів» усвідомили, кому власне вони підігрували, розповідаючи про сумнівні «афери» з постачанням російських комплектуючих, штучно мусуючи питання про те, що «корупція — то страшніше, ніж Росія».

Можливо, схоже зміщення акцентів відбулося саме тому, що лише зараз, за часів маріонетки олігархів (ті за Порошенка сиділи тихо, хто у своїх офісах, а хто й за кордоном), українці побачили справжній масштаб корупції. При чому, на відміну від багатьох, Шабунін прямо вказує, що не варто вважати, ніби Зеленський «не в курсі»: «Обрана комунікаційна стратегія — бути дурачками. От дурачкам пробачають…».

Загнані у глухий кут давніми несосвітенними обіцянками «миру-дружби-жвачки», вони маніпулюють суспільством, щоразу виймаючи із запилюжених шаф дивакуватих, маразматичних «ляльок» на кшталт Фокіна. Щоб ці радянські мумії відволікали увагу спільноти від головного — свідомого руйнування західної антиросійської коаліції, згортання санкцій проти агресора, інспірації «втоми» ЄС і США від українських проблем.

Це — на руку Кремлю.

Тільки таким чином Путін зможе здобути «неслухняну губернію», як він вже це спробував зробити, давши Януковичу хабара у три мільярди доларів за відмову від Асоціації з ЄС. Таку ж оборудку він тепер влаштовує з Лукашенком, аби утримати Білорусь у російській орбіті. І формат коаліцій після місцевих виборів (а ну ж бо, пофантазуймо, яка з фракцій готова піти на містечкові альянси з медведчуківською, відверто проросійською ОПЗЖ?).

І ще не раз згадаємо Уласа Самчука, його «людське шумовиння» при владі, за нагоди самі для себе з'ясовуючи одвічне питання: хто ми — нарід чи чернь? І хто серед нас «монархи», а хто гопники?

Ігор Гулик для «ВЗ»