"Ваґнер-ґейт" для Зе!

Петиція щодо створення парламентської Тимчасової слідчої комісії, яка б серйозно взялася за безпрецедентний зрив, по суті, — державну зраду «справи ваґнерівців», набрала потрібну кількість голосів менш, ніж за тиждень. Тепер — м'яч на полі Верховної Ради. І не просто м'яч, а направду пробний камінь, який уможливить достеменно з'ясувати, чи може Україна під орудою «зеленого миротворця» і його Кварталу надалі чинити гідний опір російській агресії. Питання, спричинене яловістю режиму, — зависло у повітрі. Тож тепер нардепи просто таки зобов'язані щось з тим робити. Бодай з огляду на імідж власних політичних сил перед місцевими виборами.

Однак для значної частини проукраїнської спільноти відповідь насправді очевидна. Вона — у розслідуваннях журналіста Юрія Бутусова, який першим виклав у мережу сенсаційну звістку про учасників утаємниченої наради в Офісі президента, яка, однак, виявилася зовсім не таємницею для російських спецслужб. Відповіді на це запитання — в оприлюднених Яніною Соколовою та народним депутатом Володимиром Ар'євим документах щодо терористів, які, за задумом українських спецслужб, вже мали б сидіти за ґратами і давати свідчення для майбутніх судових процесах не тільки тут, але й в інших країнах світу (до прикладу, в Нідерландах).

Зрештою, опосередковану відповідь можна знайти і в гучному інтерв'ю ексочільника ОПУ Андрія Богдана Дмитрові Ґордону. Богдан, звісно, «сучий син», але його образа і відраза до свого наступника — Андрія Єрмака, роблять його у «справі ваґнерівців» «нашим сучим сином».

Зрештою, ТСК мала б з'ясувати не тільки питання конкретних персонажів, вказати конкретно на того, чий «єдиний дзвінок до Москви» (слухаймо Богдана) пустив коту під хвіст тривалі і, я б сказав, філігранні зусилля вітчизняної контррозвідки (чи також американської?), немало коштів платників податків. Тимчасові парламентські слідчі, за великим рахунком, мали б дізнатися, яким чином на Банковій обжилося ціле кубло українофобів, чому саме вони, а не хто інший, формують зараз зовнішньополітичний вектор країни? Маю підозру, що суспільство дізналося б чимало цікавого: і про корупцію у найвищих ешелонах влади, і про кумівство, і про невтолимі апетити, притаманні «малоросам», які за «шмат гнилої ковбаси…» з московського столу ладні продати рідну маму. Той же Юрій Бутусов, зокрема, недавно з'ясував, з якої такої радості до складу Тимчасової контактної групи на переговорах у Мінську потрапив релікт часів СРСР, експрем'єр Вітольд Фокін. Банально просто — його гламурна внученька з дитинства приятелювала з Андрієм Єрмаком. «Я особисто познайомила дідуся з Єрмаком, — каже Маша. — Це було нашим особистим рішенням, щоб дідусь взявся за це. Вони знайшли спільну мову з Андрюшею — як закінчити цю війну».

Ба більше, — ТСК, якщо її, звісно, створять і дадуть можливість повноцінно працювати, зможе допитати і «дєдушку» Фокіна, який не забарився з «планом закінчення війни», що, слід думати, до душі і Єрмакові, наговоривши на державну зраду і про «громадянський конфлікт» на Донбасі, і про вибори на окупованих територіях. Бо наразі парламент дістав облизня, — Фокін по-хамськи відмовився привселюдно відповісти на дискомфортні для нього запитання з трибуни ВР.

Я вже колись припускав, що призначення Кравчука на посаду очільника переговорної групи у ТКГ цілком ймовірно було відкупом Зеленського Медведчукові з надією поділити округи на Південному Сході країни, де «Слуга народу» майже передбачувано зазнає повного фіаско. Але гра на цьому не звершилася. Бо щойно у парламенті (ще до опублікування згаданої петиції) постало питання про створення ТСК щодо «ваґнерівців», як проти однозначно виступила медведчуківська фракція. «Цієї слідчої комісії у Верховній Раді України не буде, тому що не було доповіді, не було спецоперації, це абсурд, — заявив, зокрема, Нестор Шуфрич. — З точки зору парламентського контролю ми можемо перевіряти тільки ту інформацію, яка нам виглядає достовірною».

Я не буду тут наголошувати, що достовірною інформацією Шуфрич, Богдан і К вважають лише темники, написані у Кремлі. Однак у решти парламентарів, як на мене, мав би спрацювати не тільки державницький інстинкт, але й почуття самоповаги. Ну, не можна, щоб тобі відверто брехали, щоб ігнорували твоїм статусом і, зрештою, твоєю опінією в очах виборців, та ще й вимагали, щоб ти сумирно вислуховував маячню фокіних, кравчуків і ще «11 друзів» Єрмака. Не кажучи вже про самого главу Офісу, який є, з точки зору конституційного права, по суті, ніким і звать його ніяк. Щонайбільше — канцеляристом.

Хоча навіть якщо депутатам вдасться довести до пуття цю майже очевидну історію зради, не факт, що Єрмак відповідатиме. Через отой таки «позаконституційний» статус. Тоді звинувачення рикошетом вдарять по Зеленському і фактично перетворять його на співучасника антиукраїнської афери. Топового, я б сказав, співучасника…

Ігор Гулик для «ВЗ»