Передплатити Підтримати

Часу обмаль

Ми є свідками завершення 400-літнього циклу, внаслідок якого дух давнього Києва, поблукавши в північних просторах Московії, повертається в рідні околиці Дніпра

Не тільки у глибокому середньовіччі,

але й, найімовірніше, також у майбутньому

український Київ відіграватиме для цілої Західної Европи

велику — можливо, вирішальну — роль

(Митрополит Андрей Шептицький)

Я також зважуся на пророцтво: Україна втримає свою незалежність. Мало того, ми є свідками завершення 400-літнього циклу, внаслідок якого дух давнього Києва, поблукавши в північних просторах Московії, повертається в рідні околиці Дніпра. Рух цей не спинять ні «зелені чоловічки», ні путінська концепція Євразії, ні квазіімперський «русскій мір» Патріарха Кіріла. Проте утвердження цього духу на Київських горах неминуче передбачатиме розрив історичної тяглості. Старий цикл завершиться тим, що в нинішньому українському «коктейлі» віджилих концепцій і згірклих вірувань вибродить нова ідея, яка дасть початок новому циклові. Це означатиме реорганізацію всього східноєвропейського простору довкола Києва, параметри якої передбачити сьогодні неможливо.

Це може статися, але не мусить. Структурні зміни такого масштабу досі в історії призводили до воєн і геополітичних катаклізмів. Така небезпека стоїть перед нами і сьогодні. Незалежна Україна не вписується в дотеперішню систему міжнародної безпеки, оскільки однією з несучих опор цієї системи є Росія, для якої незалежність України є оксюмороном. Для кремлівських стратегів нинішня Україна є неорганізованою «біомасою», яка потребує російської вуздечки. Такий собі рімейк історії про покликання варягів: «Земля наша велика і багата, а порядку в ній немає. Ідіть-но княжити й володіти нами». І російська еліта радо взялася б виконати цю місію.

В очах світу Україна також є малоросійським варіантом безладу, що утворився на руїнах СРСР. Мати справу з реваншистською Росією світові стає щораз важче, але замінити її в системі безпеки на аморфну й малокеровану Україну неможливо. Тому спроби повернути старий статус-кво триватимуть доти, доки не вирішиться, хто з них — Росія чи Україна — виграє нинішній «марафонський біг на виснаження» (Павло Шеремета).

Київ і Москва — це не два жорстко відокремлені центри, а геополітичні «сполучені посудини», що виразно проявляється як у державній, так і в церковній сфері. Піднесення рівня пасіонарності в одній «посудині» майже автоматично означає опускання у другій. Тому формулою порятунку України є не «китайська стіна» поміж нею та Росією, а духовне піднесення Києва, завдяки якому сюди перейде цивілізаційний «момент руху».

Упродовж 30 років своєї незалежності Україна намагається адаптувати до себе правові й організаційні норми ЄС, чóму відчайдушно опирається чинний «суспільний договір», настояний на корупційному консенсусі й цінностях виживання. Ключ до зміни цього договору — в духовній трансформації суспільства, оскільки державні закони можуть підтримувати моральний стан народу, але самі не роблять суспільство здоровим. Це під силу лише тому Божому законові, що, за Єремією, записаний у серці людини. Тому ключ до політичної, економічної, інформаційної і навіть військової безпеки України — в її духовній безпеці.

Проте позбутися духовних пошестей в умовах, коли в умах українців панує мішанина секулярних догм, новітніх версій «глобальної етики» й неопоганства, неможливо. Нам доведеться пробувати й зневірюватися доти, доки цього не зрозуміємо. Ми будемо розбудовувати в Україні європейські інститути, парламентаризм, верховенство права, але все це буде імітацією, поки не усвідомимо, що бракує головного — відповідного для них «людського матеріалу».

Джерело