Передплатити Підтримати

Голобородько зробив Зеленського своїм заручником

Телепрототип може пережити шостого президента

У 2000 році Володимир Путін став президентом. І в тому ж році на екрани вийшов фільм «Брат-2».

Вийшов — і розійшовся на цитати. У цій стрічці було все, чого чекала Росія. Карикатурні українські мафіозі. Підступні американські бізнесмени. Прості американці, які допомагають головному герою.

У цій стрічці росіяни побачили себе такими, якими мріяли. Неполіткоректними. Небезпечними. Невідворотними. Вони називали негрів — неграми. Обіцяли помститися українцям за Севастополь.

Тужили за величчю і перемагали Америку. «Брат-2» був мрією Росії про саму себе. Ту саму, в якій «ветерани наведуть порядок». У якій «патріоти перемагають ворогів».

Не можна сказати, що всього цього раніше не було в російському дискурсі. Було — але вважалося маргінальним і навіть застарілим. У простір російського мейнстріму цю риторику заново вписав саме Данило Багров. «Брат-2» започаткував нову публічну норму, і Росія почала описувати себе цитатами з фільму.

Ця стрічка стала пророкуванням. У рік її виходу на екрани країна почне змінюватися. Данило Багров стане «народним героєм», а його світовідчуття — нормативним і допустимим. Воно прониже всю вертикаль російського суспільства, і тому через чотирнадцять років ми легко зможемо уявити головного героя стрічки, який воює на Донбасі проти української армії.

Кіно ніколи не було історією тільки про дозвілля. Воно заодно кувало міф і норму. Уявлення про минуле і майбутнє. І Україна легко може цю історію приміряти на себе.

Протягом останніх п'яти років ми живемо в епоху серіалу «Слуга народу». Він вийшов на екрани навесні 2015-го — і став найбільш рейтинговим продуктом вітчизняного телебачення. Ті, хто його не дивився, явно належать до меншості — тільки на офіційному ютуб-каналі у серіалу під сотню мільйонів переглядів.

Останній сезон «Слуги народу» вийшов на екрани незадовго до першого туру президентських виборів. Кульмінація для тих, хто дивився серіал попередні чотири роки.

Фінальні акценти для аудиторії, яка готова голосувати за «нові обличчя». Справжня програма майбутнього президента країни — на відміну від тієї, що писали для офіційного сайту.

Картинка цієї кінореальності підкуповує простотою. Протести — справа рук олігархів. Західні донори рвуть країну на частини. Щоб позбутися «зашморгу МВФ», звичайні громадяни скидаються власними коштовностями. Тема вторгнення фактично відсутня. Фактор Росії — теж. Усі опоненти головного героя — корупціонери і злодії.

Як і у випадку з «Братом-2», усі ці наративи існували і раніше, але вважалися долею політиків з минулого. А «Слуга народу» зробив їх мейнстримом і новою нормою. Порядок денний «забрати і поділити» перестав асоціюватися з Шаріковим, а став — з Голобородьком.

Якщо Данило Багров провів ребрендинг імперського ресентименту, то персонаж Зеленського — ідеї простих рішень. У 2000 році Данило Багров сказав Росії «так можна» — і йому повірили. А в 2019-му Україна так само повірила сценаристам «95-го кварталу».

Володимир Зеленський може вважати, що його серіал — всього лише вдала політтехнологія. Та сама, що дозволила виграти вибори і запанувати на Банковій. Проблема лише в тому, що це не так.

Голобородько не тільки допоміг Зеленському стати президентом. Він ще зробив його своїм заручником.

Шостий президент країни живе в реальній Україні. Яка не може обійтися без західної допомоги. Яка змушена тримати оборону проти ядерної держави. Яка стоїть перед необхідністю непопулярних реформ.

А масовий виборець чекає від Зеленського див. Тих самих, що обіцяв з екрану його телеаватар. І коли не бачить обіцяного — розчаровано відвертається.

Рік тому кастинг на Голобородька виграв Зеленський. Але хто сказав, що на цьому історія закінчилася? Телепрототип може пережити шостого президента країни.

Наступники Зеленського експлуатуватимуть ту саму, сформовану «95-м кварталом», мрію про щастя у простоті. Про процвітання без зусиль. Про мир без перемоги. Про поганий Захід і підступних донорів.

Навколо нас все більше тих, хто не помічає війну. Все більше тих, хто хоче розірвати відносини з МВФ. Все більше тих, хто хоче змін, але не хоче змінюватися. Прихильники нинішнього президента можуть вважати, що він зніс стару еліту. Але чому вони вирішили, що якість вимірюється новизною? І чому нам здається, що нові претенденти на Банкову стануть реінкарнацією Вацлава Гавела?

Ми поняття не маємо, хто прийде на зміну Зеленському. Ми можемо судити лише про те, який запит вони стануть відпрацьовувати.

На наших очах українська мрія про майбутнє обростає метастазами популізму та безвідповідальності.

Кожен, хто говорить про серйозне і складне — програє тим, хто говорить про просте і моментальне. Той, хто пропонує лікування — програє тим, хто пропонує знеболююче. Але тільки хвороба від цього нікуди не дінеться.

Так само, як і Росія. Та сама, яку п'ять років поспіль серіал «Слуга народу» старанно виводив за дужки.

Джерело