Мінський капкан. Як Зеленський наламав дров із делегацією заради миру

Шостий президент настільки увірував, що народ утомився від війни, а воювати за українську територію хоче виключно ефемерна «партія війни», що своєю правицею зробив велике дипломатичне западло.

Президент Володимир Зеленський затвердив склад делегації для участі в Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації у Донецькій та Луганській областях. Делегацію очолює колишній президент Леонід Кучма. А от статус учасників значно підвищений — тут тобі і віце-прем'єр-міністр — міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Олексій Резніков, і голова комітету Верховної Ради з питань зовнішньої політики Олександр Мережко, і заступник міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Юлія Свириденко, і заступник міністра оборони Олександр Поліщук.

По суті, Зеленський зробив величезний подарунок Російській Федерації, яка, озброївши населення ОРДЛО паспортами та танками з ростовського воєнторгу, — прагне чимдуж перекласти економічне утримання територій на кризову економіку України. А ще уміло уникнути будь-якої відповідальності за окупацію і поступово добитися зняття санкцій. Без останнього пункту Росія не вилізе безболісно зі своєї епідемії коронавірусу.

У чому ж зрада із заступниками міністра оборони та мінекономіки в мінській ТГК?

Одна справа, коли політичний протокол підписує політичний пенсіонер без офіційної посади Леонід Кучма. Інша — коли протокол рішень підписує віце-прем"єр, міністр, голова комітету — офіційна посадова особа — то це рішення не виконати майже неможливо. Коли у жовтні 2019 року Кучма підписав папірець про «формулу Штайнмаєра» — усе це відіграли назад публічним і політичним осудом. А от що буде, якщо із представниками ОРДЛО напідписує щось заступник міністра оборони — спрогнозувати важко. Особливо у часи, коли для нового очільника відомства Андрія Тарана стандарти НАТО не на часі, а оборонні заводи з початку року не можуть отримати коштів на роботи для фронту.

Коли протоколи підписують люди без офіційних статусів, є місце для політичного маневру — «президент мав жорстку розмову», ««парламент засудив». Тут же Володимир Зеленський свідомо заплющує очі і стрибає обома ногами в ведмежий капкан.

Путін не йтиме за прикладом України — і не підвищуватиме статус своїх представників. Може дійти до такого, що на наступні переговори до Мінська відправлять прибиральницю Кремля і емігранта із Таджикистану. Росіяни, на відміну від нинішньої влади, ретельно читали текст мінських документів. Там усюди йдеться про окремі райони Донецької та Луганської областей, а от Росія як друга сторона, яка має виконати свої зобов'язання, прямо не називається. І росіяни грають на цьому. Знову «ихтамнет».

Єдине, що може допомогти Україні, так це те, що Росія ніколи не виконує своїх обіцянок. Їм невигідно завершувати війну на Донбасі і виводити свої війська, бо так не буде больової точки, на якій успішно спекулюють проросійські рупори всередині України. Не буде спекуляцій на тому, як народ втомився і хоче миру. Бо ж карантин скінчиться, а на стіл Зеленського може потрапити уже нова соціологія, де його учорашній виборець, який втратить бізнес на карантині, запитає: «а гроші де?».

Є іще одна гірка іронія. ЗЕ-команду сварять, що вони уперто просувають кадри «95 кварталу» на відповідальні державні посади. Так от, рядовий артист без статусу у мінській групі був би набагато доречнішим, аніж пул офіційних урядовців та парламентарів.

Україна шість років на різних фронтах боролась із розповідями РФ про внутрішній конфлікт. А нині українська влада сама робить кроки для легітимізації маріонеток РФ як рівноправної та повноважної сторони. Фактично своїми руками легалізуємо байку про «громадський конфлікт» без участі РФ.

Єдине, що треба нагадати Зеленському, — є проблеми, з якими «відосики» не допоможуть. Як тільки РФ засуне ОРДЛО в тіло України, їй буде потрібен свій президент. І це буде професійний і не смішний гауляйтер. Бойко, Медведчук чи вусатий ноунейм із російської столиці.

Джерело