Мінськ Єрмака: нова мертвонароджена ідея

З подачі фактичного віцепрезидента України Андрія Єрмака наша сторона вкотре перетрушує Мінський процес. Цього разу підвищуючи ступінь представництва України на переговорах. Тепер безпосередніми комунікаціями з росіянами, крім самого Єрмака, займатимуться цілий віцепрем’єр Олексій Резніков і низка профільних заступників міністрів і глав комітету парламенту. За версією Єрмака, підвищення статусу має якимось чином вплинути на динаміку переговорів і сприятиме подальшому врегулюванню.

Варто відзначити, що це вже друга спроба модифікації Мінського процесу, розпочата Єрмаком за останні пів року. Ще в березні Андрій Єрмак, а, отже, і українська сторона, зробили спробу створення вельми шкідливої консультативної ради при ТГК.

За ідеєю Єрмака, ця рада мала складатися з представників України та окупованих територій. Росії, Франції та Німеччини при цьому відводилася б роль спостерігачів. Відмовитися від цієї ідеї владу змусила жорстка критика з боку експертів, опозиції та громадянського суспільства. Адже народження подібного органу було б використане Росією для просування тези про «громадянський внутрішній конфлікт».

Саме створення ради при виведенні Росії в статус спостерігача означало б де-факто перехід України до прямих переговорів з окупаційними адміністраціями Донецька і Луганська.

Найцікавіше, що ідею Єрмака торпедували, серед інших, і наші західні партнери — Німеччина і Франція. Що фактично підтверджувало тезу про те, що концепція ради народилася під час прямих, таємних і безпосередніх консультацій Єрмака з Москвою, а зовсім не в процесі переговорів з нашими союзниками і гарантами.

Очевидно розуміючи всі загрози, в тому числі щодо внутрішньої дестабілізації України в разі прийняття такого рішення, Німеччина і Франція вирішили не розділяти відповідальність за програш України з Єрмаком. Скажемо прямо, саме жорстка позиція Німеччини, яка відмовилася освятити своєю присутністю капітуляцію України, відіграла вирішальну роль.

Свіже рішення про підвищення статусу переговорної групи з органу комунікаційного в орган політичний — по суті, ідея не менше шкідлива і небезпечна, ніж ідея з Радою. В її корені лежить щонайменше повне нерозуміння нинішнім політичним керівництвом України цілей і завдань Мінського процесу.

Петро Порошенко під час Нормандських переговорів погоджувався на Мінський формат в найтяжчих військово-політичних умовах широкомасштабного наступу російської армії. Однак, попри суперечливий характер Мінського процесу, сама його суть завжди зводилася до ідеї виходу Росії з нашої території. Спочатку наші західні партнери — США, Німеччина і менше Франція, трактували Мінськ як спосіб дати можливість Путіну зберегти обличчя при виведенні своїх військ і окупаційних адміністрацій з України.

Що б не говорили про Мінськ критики Порошенка, п’ятий президент залишив у спадок Зеленському процес, в якому Україна вигравала в стратегічному плані. Формат тристоронньої контактної групи (Україна-Росія-ОБСЄ за участі Франції та Німеччини), як видно навіть за назвою, фіксувала відповідальність Росії за агресію. Представники маріонеткових адміністрацій були присутні в процесі як фізичні особи без статусу. І, що важливо, напівофіційний характер Мінська без участі в ньому представників уряду давав змогу Україні уникати формальних зобов’язань. При цьому, відчутні і формалізовані Євросоюзом санкції проти Росії були підв’язані під цей умовно формальний для України процес.

Логіка України завжди була зрозуміла — у грі в довгу нашою метою завжди було примушення Росії до миру за допомогою вимотування санкціями. Кожне порушення перемир’я ставало аргументом для їх посилення. І майданчик використовувався по максимуму для того, щоб надавати західним партнерам нові аргументи для збереження санкцій і нові свідчення агресії Кремля.

Зміна політики української влади з політики вимотування агресора на політику «зійдемося посередині» поламала саму логіку Мінська. А наївна віра Зеленського і Єрмака в те, що основою російської агресії була просто нелюбов до Порошенка, а зовсім не імперські прагнення із захоплення нашої країни, змусило їх іти на дурні односторонні поступки Кремлю.

Ідея з підвищенням представництва — це щонайменше ще одна мертвонароджена ідея. Спроба винайти чергового Бога з машини, який своєю присутністю повинен переконати Кремль в нашій конструктивності і задобрити агресора. Тільки ось ідея ця не спрацює. Тому що, на відміну від метання у своїх помилках Зеленського, а Єрмака — в апаратних іграх, позиція Кремля всі шість років залишається незмінною. В Україні — внутрішній конфлікт. Для його припинення Києву треба безпосередньо говорити з «бунтівними республіками», і взагалі: «Нас там нєт».

Тому логічним кроком з боку Росії буде зниження статусу своєї переговорної групи і спроба запровадження у ТГК якихось маріонеток з окупаційних адміністрацій, які б за статусом відповідали б статусам віцепрем’єра і заступників міністрів. Буде сказано щось приблизно таке: «Ми вітаємо рішення України про підвищення представництва в ТГК. Вважаємо, що обговорювати питання мирного врегулювання Україні необхідно з віцепрем’єром ДНР Пупкіним і віцепрем’єром ЛНР Дупкіним».

Іншими словами, метання Єрмака будуть використані Росією для нової провокації прямих переговорів. Тому що жоден мир Росії не потрібен. Їй потрібно поглинання України. І в очікуванні цього вона готова, не змінюючи позицію, перечекати ще 10 зеленських.

Скільки не звинувачуй Єрмака в роботі на Кремль, варто відзначити, що в спробі всидіти на своєму нинішньому місці він щосили рветься довести свою ефективність президенту. Адже саме замішана на нерозумінні цілей Росії у війні проти України наївна обіцянка швидкого миру є наріжним каменем політики Зеленського. Єрмак, звичайно ж, колись піде. З ним підуть і кілька ідей про те, як одружити вужа з їжаком у Мінську.

Але верховний головнокомандувач, одержимий ідеєю про заглядання в очі Путіну, що сповідує мир на умовах «какая разніца» — чи переможе Україна, чи програє битву за свою незалежність і місце в цивілізованому світі, залишиться. І це — головна проблема Мінського процесу в нинішньому його вигляді.

Джерело