Передплата 2024 «Добрий господар»

Раб бажає бути катом

Нещодавно на окупованих територіях сходу України в унісон з’явились «накази» про ототожнення назв міст Луганськ та Донецьк з, відповідно, Ворошиловград і Сталіно.

Підкреслимо, не перейменування, а ототожнення. В згаданих «наказах» значиться наступний термін — «в качестве символа». Насправді, ця історія могла б здатись недолугою фантасмагорією, якби не весь жах, який стоїть за окупацією українських територій Росією. Окупацією, яка відбулась… не в 2014-му році, а набагато раніше. Намагання деяких «вождів» (а насправді поліцаїв окупанта) зіграти на почуттях помішаних на «радянщині» персонажів доводить той факт, що загарбування України Москвою є системним та історичним процесом. Прикріпити намертво до Росії, але при цьому залишити окуповані території в якості «бідного родича» — ось завдання Кремля щодо Луганська і Донецька. Та, зрештою, інших територій істинної Русі, які мулять очі кремлівському деспоту, адже по своєму факту доводять те, що Московія — це не просто сателіт України. Це викидень Київської Русі. Історичне непорозуміння.

Прикметним є те, що Луганськ перейменовувався за радянські часи багато разів. В останній раз його назву Ворошиловград вкотре замінили на Луганськ в 1990-му році. Тобто при «совєтах». Воно й не дивно — Клімєнт Ворошилов мав стосунок до Луганська виключно тим, що народився на території Лисичанська Луганської області. І ставились його однопартійці до нього досить презирливо. Лев Троцький, якого більшовики не просто пророчили в наступники Леніна, але й не умаляли його ваги перед «вождем» в подіях 1917-го року та подальшій громадянській війні, називав зверхньо Ворошилова: «Наш луганский слесарь Клим». Так він акцентував на безграмотності та посередності Ворошилова. Останній служив Сталіну, як вірний пес й виконував його злочинні накази. Без прирікань. Покірно. При цьому він ладен був стерпіти будь яке приниження на свою адресу. Так він і пережив не лише Сталіна, але й інших його начебто вірних слуг.

Ось приклад. Клімєн Ворошилов в своїй «освіті» мав два класи школи. Після пішов робочим на металургійний завод. Все. Крапка. Далі вже «революція», а отже… бандитизм. Бандитизм під омофором «революції». Щось схоже на наші 90-ті роки. Але лише приблизно, адже «бєспрєдєл» 90-х ніщо в порівняні з кров’ю часів початку 20-го століття.

Красномовний момент. Постало питання на Політбюро — підвищення кваліфікації керуючого складу Червоної Армії. Ворошилов надсилає записку Сталіну: «Коли я піду вчитися?». Відповідь: «НІКОЛИ!».

Сталіну не потрібні були ті хто буде намагатись «вчитися», а насправді робити крок до свого особистісного ствердження. Йому були потрібні виконавці і нікчеми. Інші гинули. Останні — могли заслуговувати право на тимчасову милість.

А тепер цитата Георгія Жукова: «Он, в сущности, был дилетантом в военных вопросах».

Цитата від Бориса Бажанова, секретара Іосіфа Сталіна: «Это был очень посредственный персонаж, который ещё во время гражданской войны пристал к Сталину и всегда поддерживал его. Он был всегда послушным и исполнительным подручным Сталина и служил еще некоторое время для декорации после сталинской смерти».

Історик Рой Мєдвєдєв пише: «В Ворошилове Сталин ценил личную преданность. Причина в том, что диктаторам нужны декоративные фигуры, которые своим ничтожеством оттеняли бы величественную фигуру вождя».

Чи потрібні тут додаткові слова?

Потрібні.

І пов’язані вони мають бути з наступним.

Людина, яку принизили, або ніколи не забуде кривдника, або покориться назавжди. Тобто або буде воювати і протестувати до скону, або… назве свого ката господарем. Він буде його називати і ототожнювати з господарем, керманичем, вождем, «кормчим». Він буде називати його іменем своїх дітей, свої вулиці і свої міста. Але в основі його мотивації буде полягати головне бажання — раб бажає й сам бути катом.

Джерело

Схожі новини