Тоталітарна сутність держави спроможна до відтворення
Вікно для змін настане швидше, ніж мав би закінчитись термін чинного політичного циклу
Проголошення незалежності і зміна суспільного ладу — необхідні, але недостатні кроки, щоб вирватися з цивілізаційної колії. Входження в сьогоднішню кризу щоденно показує наскільки радянська тоталітарна сутність держави збереглася і спроможна до відтворення.
Система ослаблена. Ненависть до цінності людського, невизнання унікальності особистості вже не проявляється в проактивному знищенні людей, може за винятком окремих ексцесів. Зрештою, через євроінтеграцію в системі з'явилося багато обмежень і запобіжників. Але вона далі небезпечна, антилюдська за своєю суттю, хоч зараз вже радше пасивно, ніж активно. Де раніше були суди-трійки і товарні вагони в Сибір, тепер — просто безвідповідальність, байдужість і егоїзм.
Коронавірус підсвітив, що вогнища екзистенційної загрози з боку держави для людини не тільки в судовій системі та силових структурах, де реформи були тільки фасадними. Вони також в медичній системі, яка інституційно (на щоденному автопілоті) замість врятувати може занапастити і не вміє бути актуальною викликам. Загрози тоталітарних підходів ослабли, але повсюдно присутні також в освітній системі, яка інтерналізує і нормалізує патерналістські соціальні відносини та забезпечує самовідтворення радянських управлінських систем.
Протистоять тоталітарній тяглості нові інституції, які не мають радянської спадщини, або які добровільно чи вимушено мусили від неї відмовитись. Це практично весь новостворений за останні 30 років бізнес. Це майже весь громадський сектор. Це нові, «незаражені» освітні центри на кшталт УКУ. Це частина українських церков, в першу чергу УГКЦ, а зараз ще й ПЦУ. Це міжнародні та «глобалізовані» інституції (якщо глобалізація відбувалася не через пост-радянські хаби, на кшталт Москви чи Петербурга).
Основне поле битви — це спроба сектор за сектором перебрати опорні інституції і перезапустити їх на ідеях гуманізму. Армія, освіта, місцеве самоврядування, медична система, державна служба і аж тоді можна буде говорити про перезавантаження всієї політичної системи. Це буде складно, бо, здається, доведеться робити все одночасно: зараз колапс медичний, економічний і політичний прискорюватимуться та збігаються в часі. Можливо, криза притишить популістські голоси, послабить патерналістську суб'єктність, але ці позиції з суспільства нікуди не зникнуть.
Тим важливіше зараз розуміти образ досяжних змін і розуміти завдання на наступну ітерацію: «звільнити» і зробити самодостатніми не тільки окремі інституції, а екосистеми. Тому важлива не тільки зміна, але й її сталість, а це і ресурси, і управлінська модель, і люди.
Зараз час читати книжки і статті, думати і робити нотатки, писати плани і малювати ескізи, проводити світоглядні розмови і помічати таланти, бо скоро на це не буде часу. Зараз час запускати та укріпляти інституції, формувати мережі та зв'язки. Виглядає на те, що вікно для змін настане швидше, ніж мав би закінчитись термін чинного політичного циклу. Виглядає також на те, що наступна трансформація матиме геть не вегетаріанську природу.
