Є два типи боротьби із вірусом. Але в Україні вони неможливі
У нас бардак у всьому: від аптек та лікарень до зупинок транспорту
Знаєте, чого я зовсім не розумію в діях влади в умовах коронавірусу? Відсутності нормальної розмови з людьми. Ніхто не вимагає готових магічних рішень, їх немає, простих рішень теж немає. Але ж ми не Росія чи Китай. Українці готові йти на жертви заради боротьби з вірусом.
Але хто має говорити з людьми, як і коли їм платити комуналку? Як і чим забезпечити літніх людей? Чому не розподілити серед них хоча б маски та засоби дезінфекції? Чому цього взагалі немає в аптеках і коли буде? Хто складатиме списки тих, хто потребує постійної допомоги? Чим допомогти малому бізнесу? Врешті-решт, як поводитися в разі виникнення симптомів, що можна робити і що ні? Чи буде надзвичайний стан і за яких умов? Як ідуть переговори з МВФ, щоб підтримати українську економіку та українців? Таких питань десятки і всі вони відомі. Поки відповідей на них немає, українці об'єднуються і допомагають людям навколо.
Є два типи боротьби із загрозою. Один авторитарний, як у Китаї. Мій китайський знайомий, батьки якого мешкають в Ухані, казав мені, що вони мали шанс вийти з квартири один раз на тиждень в чітко визначений час в аптеку та супермаркет. В інший час армія просто приносила мінімальний пакет до дверей. Інший варіант: демократична згуртованість, працює тільки за наявності сильних інституцій як у Німеччині, Південній Кореї та Японії. У нас бардак у всьому: від аптек та лікарень до зупинок транспорту, тому ані перший, ані другий варіанти неможливі.
Тому і потрібно говорити з людьми — будь-які рішення, спущені згори як в Росії, для нас не прийнятні. Україна — це простір свободи, вільних людей. Влада має з нами говорити на рівних і достукатися до кожного. Тільки так можна перемогти вірус. Та й взагалі перемогти.
