Передплатити Підтримати

Щоденник карантинника

Виліз я вчора нарешті зі свого затишного барлогу на горішні Винники.

Ну і відразу — до аптеки, щоб поповнити запаси ліків, які щороку традиційно поповнюються, традиційно не використовуються, стають непридатними і опиняються в смітнику не менш традиційно.

Приємно, що окремі (але тільки окремі!) аптеки і крамниці зафіксували двері навстіж. Черга в аптеці одна — спільна для всіх кас. Але одні люди дотримуються дистанції, інші ні.

Я натягнув маску і став у чергу. Правда, перед порогом. Жіночка за мною загрозливо наблизилася.

Я сказав:

 — Прошу вас тримати дистанцію!

Вона сполохано:

 — Дякую.

 — На здоров'я, — відказав я.

Якийсь старпер раптом попер без черги, бо «він спішить!».

Я сказав:

 — Для тих, хто спішить, окремий казан у пеклі.

Жіночка сказала:

— Га-га-га-га!

Старпер дав дозаду. Але за той час, поки він пер, черга виросла. Сам себе здурив.

За хвилю вигулькнула пані:

 — Я тільки спитати!

Я сказав:

 — Для тих, кому тільки спитати, окремий казан у пеклі.

Жіночка сказала:

 — Га-га-га-га!

Пані теж дала дозаду з тим самим результатом. Зате має тепер пару.

Мені навіть сподобалося. Я подумав, що й так не дуже кваплюся. Можу поволонтерити в ролі цербера. В масці я доволі грізно виглядаю. І правиця в рукавичці. А лівиця в кишені. Хтозна, що там у мене в кишені?

Може, граната? А може, фінка?

Підвалила груба цьоця в масці. Виглядала доволі оригінально, бо ніс був зверху. Маска прикривала тільки писок.

Жіночка за мною запитала її:

 — А чому ви носа не закрили?

Цьоця відповіла феноменально:

 — Бо ніс у мене й так закладений.

Жіночка сказала:

 — Га-га-га-га! — і стала шукати в торбі маску.

Нарешті знайшла. Фірма «Сампошив». Гумка зі старих майталесів. Вона натягнула маску і сказала цьоці:

 — Во такво треба.

Цьоця знизала плечима:

 — Шо то мені поможе?

Потім вийняла хустинку, спробувала висякатися і зітхнула:

 — Ну, видите? Закладений.

Якщо до каси підходить бабулька, можна сміливо на ту касу забити. Просто не дивитися на неї з надією. І contra spem spero не поможе. Вона не звільниться ніколи.

Аптекарки були в масках і в рукавичках. Але я, звісно ж, потрапив до тієї єдиної, яка була без нічого. Лише в халаті. Під халат я не заглядав.

Простягнув їй список ліків.

До сусідньої каси прилаштувалася цьоця і попросила дати їй «шось до носа».

 — А шо з носом? — запитала аптекарка. — І чому ви його не закриєте?

 — А шо то поможе, коли ніс закладений?

 — Ніхто так маску не носить. Подивіться, як люди носять.

 — В них носи не закладені.

 — Для таких впертих, як ви, окремий казан у пеклі, — не стримався я.

Жіночка сказала:

 — Га-га-га-га!

Цьоця зиркнула на мене з-під лоба і пробурчала:

 — Не думайте, жи я вас не впізнала.

Аптекарка принесла не ті ліки, бо прочитала не так. Хоча я писав квадратовими буквами. Добре, що я стежив за всіма її рухами. А то інколи я втикаю у свій глибокий внутрішній світ, з якого мене добути буває не просто. І тоді я кажу: Га? І кліпаю очима. Бо там, де я був, нікому ж іншому не потрапити. Там таке…

Ні, не буду спойлерити. Слово, яке я довідався від мого сина. А друге слово — рандомно…

І нащо воно мені?

Шерлок Голмс недарма попереджав, коли хто хотів йому навалити свіжої інфи:

— Пробачте, що я вас перепрошую, але в мене вже всі інформаційні шухлядки заповнені, і для того, щоб сприйняти вашу інфу, я змушений якусь звільнити.

Мої шухлядки теж заповнені. І то так, що вивалюються. Потім позбирати непросто.

І коли мене хтось запитає, що таке парадигма, я з міною китайського філософа ХІІ сторіччя відповім:

 — Конфуцій називав це фігнею на шкварках.

І все — співбесідник відкриває здивовано рота і захлинається повінню аргументів, які ніхто слухати не збирається.

Ну, гаразд, для «дискурсу» я ще шухлядку звільнив, викинувши звідти слово «натхнення». Яке мене завше дратувало, обурювало і викликало гикавку.

Я вважаю, що це тупа відмазка для лінюхів. Нічого такого не існує. Є просто творчий настрій, або його нема, але його завше можна собі створити.

І колись же ж писали правильно «надхнення», від надихатися, а за Сталіна поміняли — і вийшло, що від тхнути. Брррр…

Слово «доробок» я вже давніше викинув. Чи може бути жахливіше запитання від журналістки: «Розкажіть про свій творчий доробок!»

Тоді замість того, щоб продовжувати перебувати в стані зворушливого сексизму, ковзаючи ласими очима по її фігурі, ти бачиш перед собою не журналістку, а Клізму — нашу вчительку літератури у восьмому класі.

Ні, я знаю, що так називалася збірка віршів Майка Йогансена. Ну, помилився чоловік. Буває.

А що там аптека, запитаєте?

Винятково з дослідницькою метою я поцікавився, чи є маски, парацетамол і антисептики.

Почув те, на що й сподівався.

Але я роздобув все, окрім парацетамолу. Прихильники мого скромного таланту знову не підвели. Подарували маски багаторазового використання.

На вулицях рідко траплялися унікуми в масках. Але що цікаво: в масках на 90% була сама молодь! А старпери ходили з квасними мінами без масок і зиркали на мене в масці з тихою підозрою і, може й, з острахом. Так і хотілося голосно кашлянути.

Але ж ми інтелігентні люди!

Тому я ввічливо переходив на протилежний бік вулиці.

А всі красиві дівчата були в масках.

Їхні очі світилися, пускали бісики і вбирали в себе сонце.

Джерело

Ще більше новин від «Високого Замку»?
Долучайтеся до нас у Telegram