Вітаю, українці, ми тепер будемо піддані Кремля за мовною ознакою

Якось мене на диво мало лякає коронавірус — може, тому, що, на відміну від нього, вірус «Росія» вбиває нас щодня й регулярно, і жодних намагань захистити від нього країну чинне керівництво не демонструє — навпаки, всіляко демонструє, що воно «вірус-Росія-френдлі» .

Вчора в перебігу російської експансії трапилася подія, наскільки розумію, безпрецедентна в історії міжнародного права — але в новинах, які я ввечері трохи помоніторила (від Коломойського, Пінчука й Ахметова) про неї не було нічичирк, і МЗС України теж як у рот води набрало, хоч мало б уже верещати на цілий світ. Маю на увазі запропоновані зміни до Конституції Р Ф, за якими населення України й Білорусі оголошується «носіями» російської мови і на цій підставі — можливим суб'єктом російського громадянства.

Вітаю, українці, ми тепер всі будемо, за їхнім законом, піддані Кремля за мовною ознакою. А горді заяви, що, мовляв, «Путин не отнимет у меня родной язык», тепер можете складати дружині під ковдрою — бо от якраз і «отнимет», уже прямо 22 квітня цілком «конституційно» візьме й отнимет, і вас не спитає, — і що ви йому зробите?.. напишете слізного листа, що не хочете поднимать Нечерноземье?..

Чому 22 квітня — теж ясно: «символічний ювілей». Цього дня — 22 квітня 1931 року Сталін ввів постанову «О советском гражданстве», за якою громадянство СРСР оголошувалось пріоритетним щодо громадянства «союзної республіки» (доти українці були «громадянами УСРР», а вже в Голодомор умирали — «громадянами СРСР»). Так і тут, ми в першу чергу будем (рашапропаґанда подбає, щоб і в очах цілого світу) — «рускоязичниє» («носители русского языка», як коронавіруса), а вже в другу, формальну й неважливу — «гражданє України». Просто ще ніхто не оцінив як слід величі задуму: це не що, як підготовка повзучої «анексії за мовою». (Операція «Крим» курить на ґанку!).

Хто не в темі (тут мали б виступити лінґвісти, але теж мовчать), поняття «носій мови» (native-speaker, near-natove speaker, bilingual — є нюанси!) останні 10 років у соціолінґвістиці взагалі вважається суто ідеологічним конструктом — об'єктивних критеріїв для розрізняння «носія» і «неносія» так і не погоджено, не кажучи вже про те, щоб розмахувати ним у правовому полі. Але для Росії право завжди було тільки інформаційним прикриттям чергового державного злочину, отож і нову поправку треба сприймати саме так: як попередження, що «активные меры» не забаряться. І оскільки Українська Держава досі грається в піжмурки, то виробляти способи самозахисту мусимо наразі самі-самі. Для себе я відтепер вирішую наступне:

1. В усіх анкетах перестаю писати «російська — вільно» (досі чесно писала: Ukrainian, Polish, Russian — native), — максимум «добре» (advanced, а то й upper intermediate);

2. В будь-яких міжнародних комунікаціях, хай би то був хоч поліціянт на кордоні, хоч просто симпатичний іноземець, що хоче повправлятися в російській, чемно, але рішуче відповідати: «I'd rather speak English» (+виправляти, коли у відповідь на «Юкрейн» радісно кричать «спасіба», і взагалі, не проминати жодної нагоди підкреслити своє non-native);

3. В ситуації, коли іншої мови для порозуміння з бесідником, крім російської, немає, говорити з видимим зусиллям і з немилосердним українським акцентом — отим самим «калхозним», «жлобскім», «сєльскім», від якого нас поколіннями відучували з гиком і улюлюканням, щоб дурні тубільці пишалися тим, як добре засвоїли «мову пана», — все, годі, допишалися, тепер російською, якщо доведеться, — тільки нарочито «па-колхознаму»: демонстративно гекаючи, вживаючи фонетичне повноголосся, з трудом підбираючи й плутаючи слова, як це показово робили свого часу «жители Советской Прибалтики» (моє покоління пам'ятає!), — мова річ пластична, є безліч способів продемонструвати, що ця, якою ви зараз вимушено говорите, вам нерідна, і тут-таки показово «перейти на рідну», якої він не розуміє (про «мову влади» і «мову безвладдя» — якось окремо іншим разом)…

4. І, розуміється, в інтересах власної безпеки ніяких поїздок на територію «рускоязичного гражданства» — не тільки в Росію, а і в Білорусь.

І так — до кінця війни.

Зона турбулентности почалася. Застібаймо ремені безпеки.

Джерело