Про «червоні» та «зелені» лінії

Політичний лексикон пересічного українця поповнився новим словосполученням «червоні лінії». Ним послуговуються опоненти президента Зеленського, він з’явився на знаменах протестувальників, вихлюпнувся у гасла велелюдних мітингів по всій Україні.

«Червоні лінії» — мов маркери «зради» чи «перемоги», патріотизму чи колаборації. Зрештою, питання суверенітету і незалежності, вектора подальшого руху.

Але, як на мене, окрім «червоних ліній», варто поговорити і про «лінії зелені», тобто маркери, які виставляє чинний режим для усієї країни. Ці лінії — не менш доленосні, не менш драстичні. Від суспільної реакції на них залежатиме і дотримання владою «ліній червоних».

Найперше, що приходить на думку, — тихий процес узурпації влади. Можливо, ми ще не уповні усвідомлюємо, наскільки успішною для Зеленського і Ко є ця справа, позаяк десятки законів, ухвалених «Слугами» у «турборежимі» не проходили належної юридичної експертизи, не кажучи про бодай мінімальні обговорення фахівців. «Нові обличчя» схильні легковажно пояснювати розширення «зеленого поясу» повноважень президента «народним бажанням», базованим на сумнівній соціології, якщо, звісно, таку проводили взагалі. Ця підозра живиться недавнім прикладом ток-шоу Савіка Шустера, де на моніторах опитувань висвічувалися цифри, близькі до ставідсоткової підтримки Володимира Зеленського, який брав участь у програмі.

Ще однією характерною рисою режиму Зе! є привласнення права на істину в останній інстанції, кажучи метафорично — розширення «зелених меж» правди. Право брехати, видаючи бажане за реальність, переконувати спільноту у тому, що «війна — це мир», а «свобода — це рабство». І Орвелл тихо курить у куточку, оскільки саме маніпулятивні технології, «брехня, більша брехня, велетенська брехня», фейки стали найефективнішим інструментом, завдяки якому «Слуги» та їхній поводир здобули владу. Вони не відмовлятимуться від цього інструмента й надалі, оскільки пришли «правити», а не реформувати, капітулювати, а не перемагати. З огляду на те, що для Зе! Команди рейтинги є фетишем, ідолом, на вівтар якого можна покласти все, — аж до втрати країни, — вони не зупиняться перед наймакабричнішими витівками. Обіцянки захмарних зарплат вчителям, дармових тарифів тощо з передвиборчої риторики «нових і зелених» тепер видаються дитячими забавками.

Приклад свіжий — фанфарний звіт самого гаранта про досягнення домовленостей з МВФ. Мовляв, дадуть нам черговий транш на зло усім критиканам. А відтак, коли Фонд устами своєї керівниці Кристаліни Георгієвої виклав повний перелік умов, за яких 5,5 мільярди доларів зможуть надійти в Україну, «білий шум» з Банкової раптом стих. Нічичирк… Бо лише наївний може сподіватися, що в Україні Зеленського будуть «захищати здобутки, досягнуті у процесі очищення банківської системи». Це після наїздів на Гонтарєву — у прямому і переносному значенні слова? Після репресій проти топ-менеджменту найрейтинговіших банків? Після зухвалих погроз і відверто провокаційних заяв головного ляльковода країни Коломойського на адресу самого Фонду? Тільки у рожевих снах колишнього вкладника ПриватБанку може з’явитися перспектива, що хтось у владі насмілиться «компенсувати витрати, понесені платниками податків», під час грандіозної фінансової афери Ігоря Валерійовича.

Тому чи не найважливішим завданням ті, хто поставлений Зе! курувати гуманітарний напрямок, бачать знищення останнього бастіону — свободи слова. Їм явно не до смаку, коли у діжу зеленого меду хтось насмілюється додати ложку правди. Вони воліли б, щоб усі медіа співали з одного голосу, одним «стандартом», ретельно виписаним чиновницькими інструкціями і параграфами Кримінального кодексу. Зрештою, вони й не приховують своїх задумів, споряджаючи їхню тоталітарну сутність у обгортки турботи про «національну безпеку», про «мораль» і «повагу до держави». Направду, як у народному анекдоті, — колишня повія з часом перетворюється на ревну захисницю цноти…

Тож, пильнуючи за дотриманням Зе! Командою «червоних ліній», не варто забувати про суспільний спротив лініям «зеленим». Бо ще не відомо, де причаїлася найбільша загроза країні.