Земельна реформа: міфи та реальність

Законопроект No2178 передбачає скасування мораторію на продаж сільськогосподарської землі з 1 жовтня 2020 року.

42 мільйони гектарів сільськогосподарських угідь стануть доступними для купівлі-продажу. З 42 мільйонів гектарів сільськогосподарської землі 30,5 мільйона гектарів перебуває у власності семи мільйонів громадян. Отже, 73 відсотки всієї сільськогосподарської землі вже розподілені між громадянами України. Вони отримали її у власність, коли колгоспи ліквідовувались, і земельні паї поверталися членам цих примусових об'єднань. Паї становили від 2 до 20 гектарів. Якщо поділимо 30,5 мільйонів гектарів на 7 мільйонів власників, то вийде, що середній пай становить трохи більше 4 гектарів на одного власника.

Більшість з 7 мільйонів власників надають свою землю в оренду. За даними Держстату на 2019 рік було укладено понад 5 мільйонів договорів оренди землі. Середня тривалість договору — 9 років.

Орендують землю здебільшого крупні аграрні компанії у великої кількості дрібних власників, яким наразі немає куди дітися, крім надавати свій пай в оренду.

Якщо власник не планує обробляти землю самотужки, то в разі скасування мораторію у нього з'явиться вибір: продати свій пай або продовжити договір оренди. Все буде залежати від ціни, яку можна буде виручити за продаж гектару у порівнянні з орендною платою.

Це співвідношення ціни продажу та ціни оренди в європейських країнах різниться, але якусь середню цифру встановити можна. Чим дорожча ціна гектара, тим більша оренда, яку вимагає власник. В Україні середня ціна оренди гектара — 60 євро на рік. Це небагато, але у такій країні Євросоюзу, як Естонія, ціна оренди приблизно така сама — 64 євро. Якщо взяти до уваги, що середня ціна гектара у Естонії становить 2500 євро, то співвідношення ціна/оренда становить приблизно 40. Естонія належить до країн Євросоюзу з невисокими цінами на землю, хоча в Румунії ціна гектара ще менша — 1900 євро. У найдорожчій за ціною землі країні Європи — Нідерландах — це співвідношення ціни/оренди, становить приблизно 60. У Литві приблизно 30. Отже, якщо візьмемо усереднене співвідношення 45 до 1, то беручи до уваги середню орендну плату в Україні у 60 євро, ціна гектара виходить десь (60×45) 2700 євро. Ми говоримо про середню ціну сільськогосподарської землі. Насправді ціна суттєво залежить від родючості ґрунту, наявності води, комунікацій і ще багатьох складових.

Вважати, що в нас земля буде набагато дорожчою, ніж в Румунії, Естонії або Литві, немає ніяких розумних підстав. По-перше, тому що у Євросоюзі врожайність гектара більша, ніж у нас. По-друге, власники землі дістають від Євросоюзу субсидії, які у 2015 році становили у середньому 260 євро за гектар.

Отже, якщо ціна гектара у нас не перевищує таку, як в Естонії, то й ціна оренди, якщо і виросте, то несуттєво. Відтак не загроза збільшення ціни оренди є справжньою причиною того, що Верховна Рада не може зібрати голосів для скасування мораторію.

Найбільшими противниками скасування мораторію є не західні агрохолдинги, що орендують землю у приватних власників.

З 42 мільйонів гектарів 10 мільйонів гектарів належать державі. Кому і за якою ціною надаються в оренду державні землі, дізнатися важко. Але саме ці орендарі найбільше не хочуть скасування мораторію. Бо держава зможе виставляти на продаж землі, що їй належать, і тоді нові власники або самі будуть обробляти землю, або вимагатимуть орендну плату, яка встановилася на ринку. З непрозорістю щодо надання в оренду державних земель дійсно слід навести лад. І для для цього скасування мораторію на продаж землі є найкоротшим шляхом. Щодо економічної доцільності скасування мораторію для сільського господарства України за теперішніх економічних обставин, то тут немає переконливих аргументів, що це сприятиме підвищенню врожайності з гектара на українських землях.

Проблема пересічного власника земельного паю не у тому, що він не має права продати землю, а у тому, що у нього немає доступу до дешевого кредиту. Навіть коли дозволять продаж, це не змінить важкого економічного становища пересічного фермера. Банки погодяться кредитувати фермера під заставу землі, але під який відсоток? За теперішніх умов цей кредит можна буде отримати під 25% річних.

Якщо би у нас були поширені форвардні контракти та розвинутий ринок ф'ючерсних контрактів, то сільський виробник міг би продати свій врожай наперед, ще весною, щоб мати уявлення, скільки заробить восени. Тоді міг би планувати, чи цього заробітку вистачить, щоб розрахуватися з банківськими відсотками, а також витратами на добрива, хімікати, оренду техніки.

Якщо ж фермер не знає, яка ціна на врожай його чекає восени, він не може під шалені відсотки брати кредит в банку. А якщо не може брати кредит, то що для нього зміниться у разі скасування мораторію?

Від скасування мораторію виграють лише банки, які зможуть без ризику надавати додаткові кредити, а також інвестиційні фонди в Україні, бо з'явиться ще один ліквідний актив, у який доцільно вкладати кошти.

Рільництву, про яке йшлося, а також і молочно-м'ясному скотарству потрібні, у першу чергу, дешеві кредити, а не право продажу сільськогосподарської землі. За теперішніх умов врожайність землі поступається європейським країнам, а це означає, що дорогою земля не буде. А якщо вона буде дешевою, то марно забороняти іноземцям купляти землю. Вони створять в Україні скільки завгодно юридичних осіб і ці юридичні особи будуть скуповувати землю. А якщо земля не буде надто дешевою, то й можна не обмежувати іноземців. При ціні 10 тисяч євро за гектар вартість усіх українських земель становитиме 420 мільярдів євро. Тоді можна бути спокійним, що ніхто нічого не скупить. Наразі ціна гектара у сусідній Польщі становить 8300 євро, у Німеччині в середньому 22 300 євро, але на сході, на кордоні з Польщею, лише 10 000 євро. Найдорожчий гектар у Європі — у Нідерландах становить 69 000 євро. Ніяких обмежень для купівлі іноземцями там немає. А земля дорога, бо прибуток від гектара набагато більший, ніж у будь-якій іншій країні Європи.

Для підвищення прибутків від рільництва, крім дешевих кредитів, потрібні дешеві азотні добрива. З п'яти комбінатів, що випускають ці добрива, чотири належать пану Фірташу. А оскільки ці комбінати як сировину використовують природний газ, то можна з впевненістю сказати, що вони значною мірою належать московським партнерам Фірташа. Тому усмішку викликає рейвах, який час від часу здіймається щодо допуску на український ринок інших російських виробників азотних добрив. У будь-якому випадку одні російські виробники конкурують з іншими російськими виробниками, щоби встановлювати українським фермерам найвищі ціни, на які вони тільки здатні.

А якщо би в Україні видобувалося достатньо газу, аби задовольнити потреби усіх азотних комбінатів газом українського походження, то уряд міг би без великих зусиль зменшити ціну добрив для сільського господарства України. Бо експорт продукції сільського господарства вже значно перевищує експорт азотних добрив, і підтримувати своїх експортерів і є одним з завдань уряду. То чому досі уряд не спромігся залучити інвестора на розробку Олеського родовища газу? Чи, може, це тільки здається, що лохів там немає?

Два пріорітети має бути у Нацбанку та уряду України.

Перший - значне зменшення облікової ставки Нацбанку з метою зробити кредити доступними для фермерів. Другий - швидке залучення інвесторів для розробки найбільших в Україні покладів газу з метою задовольнити потреби азотних комбінатів. Тільки після виконання цих завдань, що створять умови для збільшення прибутків фермерів від рільництва та скотарства, слід переходити до впровадження ринку сільськогосподарської землі.

Бо тоді ринкова вартість землі буде досить високою, і при поміркованих відсотках банківського кредиту стане джерелом значних капіталовкладень у сільське господарство з боку самих фермерів. І якщо мільйон фермерів буде давати собі раду на своїй землі поруч зі значною кількістю великих агрохолдингів, от тоді і можна буде сказати, що у цьому уряді лохів немає.

А до того часу відкорковувати шампанське тільки тому, що у Верховній Раді назбирається 226 голосів для скасування мораторію, не слід. Шекспір би це назвав: «Багато галасу даремно».