Зеленський ховає кремлівські карти у своєму клоунському рукаві

Жодна українська революція не була результативною уповні. Майданні цикли, розпочавшись під гаслом «Україна без Кучми» далекого 2000 року, тепер зупинилися на чернетці акту капітуляції, який, за планами Кремля і Банкової, має бути підписано у Парижі, на зустрічі «нормандської четвірки». І під цією чернеткою стоїть підпис Леоніда Даниловича…

Навіщо Зе і Ко знадобився цей релікт з геронтологічного клубу? Бо він став архітектором системи, яка, попри спалахи пасіонарних протестів меншості, вижила і функціонує досі, — системи олігархії. Саме Леонід Кучма разом з зятем Віктор Пінчуком, — автором капітулянтського плану, озвученого ще два роки тому на сторінках Wall Street Journal, а також укупі з ображеним «попередниками» Ігорем Коломойським, потенційним клієнтом американської Феміди, Дмитром Фірташем, якого ніяк не екстрадують з Відня до США, мають врятувати цю систему від чергового колапсу, завданого їй Революцією Гідності та роками президентства Порошенка.

Для цього їм потрібна диктатура. Проти чергового Майдану, привид якого знову забовванів.

Даремно мер Одеси Труханов жартує про колишнього блазня, викинутого на вершину влади безвідповідальною та інфантильною більшістю. Мовляв, Зеленський — це «хлопчик у борделі: все хоче робити, але не знає як». У преЗЕдента є суфлери Богдан, Єрмак, Яременко… Ну, і, звісно, ляльководи та фінансисти його виборчої авантюри — трійця українських олігархів з кримінальним шлейфом.

А ще — сонм лакуз, які постійно підігрівають у мізках Зеленського його безпідставне і самозакохане еґо. Їхнім гаслом стали безпрецедентні за рівнем «прогину» слова того ж Єрмака про Зе як провідного лідера сучасності. А ґрунтом для риторичних вправ — притаманне акторові бажання сподобатися, бути у фокусі уваги, кайфувати від овацій. Утримання високого рейтингу важливіше для Зе, ніж безпека країни. Заради високих відсотків, намальованих соціологами, Зеленський ладен кривлятися перед Трампом, загравати з Путіним, крок за кроком здаючи державу, її суверенітет і незалежність. Ось як виглядає тепер, в інтерпретації Богдана Яременка, довгоочікуваний «мир»: «Немає жодних сумнівів, що оточення президента, його радники, працівники Офісу президента будуть задіяні у цій роботі (написанні майбутнього закону про „особливий статус“ для Донбасу — Авт.), оскільки вони є учасниками переговорів із РФ, є носіями знань про те, які умови окреслені, і з посередниками міжнародними, і Російською Федерацією як державою, яка може диктувати нам умови, оскільки її війська перебувають на нашій території». Тобто проект закону для українського парламенту пропонують узгоджувати у Москві!

У відеозверненні, оприлюдненому як реакція на перші протести під гаслом «Ні капітуляції!», Зеленський переконував, що у Мінську нічого не сталося, мовляв, все буде вирішуватися у Парижі. Однак ні слова не сказав, що Лавров йому озвучив ультиматум: жодної «нормандської зустрічі» до конституційного закріплення положень закону про особливий статус. Тобто український президент ховає кремлівські карти у своєму клоунському рукаві.

Канал «комунікації» з Путіним налагоджений настільки, що керівники ДБР відкрито звертаються до російських силовиків з проханням пособити у справі збору компромату на п’ятого президента України Петра Порошенка. Йдеться про напад на українські катери і захоплення у полон наших моряків.

Команда «нових облич» прийшла до влади в епоху цифрових технологій, які дали їй можливість безсоромно брехати, принижувати опонентів, множити фейки про майбутній «рай», «мир посередині», «справедливість», «бариг-кровопивць». У цифровому світі, стверджує ікона креативу Вірджил Абло, «вірити, що володієш владою — значить мати її».

Зе вірить, що володіє владою. І наполегливо промовляє зі своїх «відосиків» до обивателя-фаната: «Повірте…». Гліб Бабіч, блогер-фронтовик, недавно написав з цього приводу, що «безумовну віру не можна заслужити за допомогою шоу… Найвідоміший месія заслужив її на хресті. Паяци на хрест не здатні».

Але віри замало, особливо у випадку України. Тому заради ефемерного успіху Зе та його підручні ретельно вибудовують нову систему влади. Прикриваючись білим шумом довкола несуттєвих, далеко не першорядних явищ чи подій, маніпулятивно відвертаючи увагу від найважливішого, Банкова тихою сапою перекроює формат держави, надаючи президентові непритаманні йому за умов парламентсько-президентської республіки повноваження. Саме для цього наполегливо, з подиву гідним садизмом, убивають традиційні ЗМІ. Запроваджувати відкриту цензуру наразі ще боязко. Але, гадаю. то ненадовго, позаяк від Зеленського ми вже почули знайомий з часів Януковича рефрен про «козлів, які заважають нам жити».

Оскільки всі державні інституції або вже підім’яті Зеленським та його камарильєю, або смиренно очікують такої ж долі, залишається один вихід — Майдан. Майдан як реалізація права на повстання, права на захист суверенітету, — особистого і державного. Майдан як запобіжник перед диктатурою.