Путін позбувається статусу окупанта

Ніякої «формули Штайнмайєра» не існує! Є план Путіна з примушення України до миру на умовах агресора. Іншими словами, Зе! влада реалізовує план капітуляції України, імітуючи при цьому мирний процес.

Ось вам і наслідки президентських виборів. Ось чого найбільше боялися ті, хто не голосував за Зеленського і застерігав від цього інших. Боялись, що Україну здадуть з потрохами. Що понад п`ять років відчайдушної боротьби за незалежність нашої країни будуть перекреслені. Що жертви виявляться марними. Ці підозри були не безпідставними. Хоч Зеленський під час виборчої кампанії намагався здебільшого відмовчуватися, але певні сигнали він подавав. «Просто перестати стріляти», «повстанці», «домовлюся з Путіним», «десь посередині»… З цих коротких, обривчастих фраз цілком можна було зробити невтішні висновки. І майже 25 відсотків виборців зробили, вловили небезпеку, застерігали… Але більшість не хотіла вникати. Їм на виборах було весело і драйвово. Їх цілком влаштовували прикольні гасла на кшталт «Зробимо їх разом!» або «Кінець епохи бідності». Як кажуть, простенько і зі смаком. Прихильникам 95 Кварталу «заходило». А вникати у слова «просто перестати стріляти», подумати, що це в принципі не може бути «просто», що на війні воїн припиняє стріляти лише коли здається, або якщо його вбили, — було для виборців Зеленського надто обтяжливо і дискомфортно.

Що ж, ви зробили це разом. Ви разом зрадили і Небесну сотню, яка вмерла за європейське майбутнє України, і тисячі українських військових та мирних українців, яких вбив Путін, щоб Україна скорилася йому. Путін знав, що попередня влада у Києві не піддається на його «розводняк», що вона після Іловайська і Дебальцевого йому вже ніколи не повірить. Тому для Кремля так критично важливо було змінити в Україні владу. Зверніть увагу, Путін усі п`ять років агресії, попри санкції і тиск Заходу, свої умови для миру не змінював. Він пішов іншим шляхом, сприяв зміні влади в Україні. Тільки цей факт мав би насторожити українців. Скандальні бігборди, де Порошенко був навпроти Путіна, можливо, не за формою, але по суті були абсолютно вірні.

Чому Зеленський на цю зраду підписався, я достеменно не знаю. Не до кінця розумію… Можливо, він справді наївна людина, яка вірить, що здобуде лаври миротворця?! Звичайно, важко повірити, що президентом стала настільки недалека людина, але різне бувало. Як показує досвід і нашої країни, і багатьох інших, значно потужніших країн, президентами не завжди стають наймудріші… Можливо, Путін йому щось такого наобіцяв, що цей, м’яко кажучи, недосвідчений діяч йому повірив. Янукович був більш «битий» і також повірив… Правда, Зеленський мав би зробити висновок з помилок Януковича. Але мало хто вчиться на чужих помилках…

Та яким би «недосвідченим» Зеленський не був, він не може не розуміти трагічних для України наслідків таких своїх дій. Не може не розуміти, що діє на догоду Путіну і на шкоду собі і своїй країні. Путіна і путінську Росію він рятує від подальших санкцій (швидше за все їх невдовзі скасують або хоча б скоротять). Крім того, Путін позбавляється і фінансового тягаря, і відповідальності за окуповані території. А головне, позбавляється статусу окупанта.

Але навіть це не найстрашніше. Найгірше, що так званий особливий статус Донбасу зупиняє будь-які наші рухи у напрямку НАТО і ЄС. Цей анклав, який буде повністю управлятися з Росії, не дозволить нам туди рухатися, накладатиме своєрідне вето на нашу євроінтеграцію. І ми будемо змушені з цим рахуватися, бо ж це наші громадяни, маємо їх чути. По суті, Україна повертається у листопад 2013-го року, коли Янукович відмовився від підписання Асоціації з ЄС. Саме це рішення тодішнього президента вивело обурених українців на Майдан. Виходить, через шість років, навздогін, Антимайдан таки переміг Майдан… Все вертається на круги своя. Для повноти реваншу, як останній штрих, залишається повернутися Януковичу, що, зрештою, його адвокат вже проанансував.

Які небезпеки, окрім блокування нашої євроінтеграції, несе так званий особливий статус? Перспектива федералізації, і, як наслідок, розвал країни. Це давня мрія Путіна. Заради цього він і розпочав війну (відмова від руху в ЄС і НАТО — для Путіна лише завдання-мінімум). Завдання-максимум — це знищення України як самостійної, самодостатньої держави та повернення її (або цілої, або частинами) до складу Росії. Бо в уяві «імператора» Путіна без України новітня російська імперія не є повноцінною. Зрештою, Путін ще президенту США Бушу-молодшому казав, що Україна — це навіть не держава, а таке собі тимчасове непорозуміння… Отже, чому Путін так наполягає на особливому статусі Донбасу? Бо це створює вкрай небезпечний прецедент. Як каже президент Зеленський, зуб даю, що незабаром такий самий статус вимагатимуть інші регіони. У цих регіонах знайдуться свої «сепаратисти», які скажуть: «А чим ми гірші за Донбас? Ми також особливі! Ми вимагаємо відповідного статусу». Можливо, першими почнуть на Закарпатті чи в Одесі… А далі це спричинить ланцюгову реакцію. У Путіна всюди є явні чи приховані агенти впливу, які завзято розхитуватимуть ситуацію. Є вони і в Галичині. Почекайте кілька днів, і вони дадуться чути!

Отже, можемо попрощатися з нашими мріями, що коли-небудь якщо не ми, то наші діти чи онуки, житимуть у цивілізованій, заможній країні, де є верховенство права, де закон один для всіх, де справедливі зарплати і пенсії, де якісна медицина і чисте довкілля… Нас повертають у сферу впливу Росії, значить, ми приречені бути такою собі Білоруссю.

Але чи приречені?! Чому, власне, приречені?!