Майдан неминучий

Я не знаю, чому Зеленський погоджується на умови Путіна? Яку мету у підсумку переслідує? Чи справді наївно сподівається на мир, відтак на нібито швидкий успіх припинення війни, як і обіцяв своїм недалекоглядним виборцям? Чи змушений робити те, що йому наказує господар, і думка формального президента країни, якщо така в принципі є, нікого не цікавить?

А мотиви господаря — це окрема, наразі недосліджена тема. Чи до влади прийшли завербовані вороги? Але яке значення має мотивація дій, якщо наслідки однаково трагічні для України? Не розуміти цього Зеленський та його патрон не можуть. Навіть якщо припустити, що вони живуть у своїй реальності і чогось «не доганяють», останнім часом в інформаційному просторі України було стільки тверезомислячої аналітики, автори якої розжовували, чим для України закінчиться так звана мирна угода з Путіним. Тобто усі ризики озвучені і очевидні. І тим не менше, Зе-влада продовжує рухатись у напрямку прірви і тягнути за собою усю країну. При цьому для українців малює фейкову ситуацію безпеки, говорить про «відлигу» та «потепління» стосунків з Росією (скандальна заява міністра закордонних справ України Вадима Пристайка). Тим часом щодня маємо вбитих або поранених бійців. Влада цинічно закриває очі на очевидне і намагається втовкмачити суспільству хибну картину подій, мовляв, мир уже настає. Ну, все за Оруеллом: «війна — це мир, свобода — це рабство, незнання — сила». В такий спосіб влада підганяє ситуацію під реалізацію своїх, точніше — ворожих, планів.

Що у такому випадку нам робити? А що робить нормальна людина, коли бачить самогубця. Вона не знає його мотивів, але інстинктивно намагається зупинити, рятувати. Ось і нам треба зупиняти владу і рятувати країну. Іншого вибору не маємо. Не маємо права просто спостерігати і приречено чекати на трагічний фінал. Зупиняти владу, яка тягне країну у прірву, ми, на щастя, знаємо як, вміємо. Вже не раз зупиняли за крок до прірви.

Тож, якщо влада не відмовиться від своїх намірів, тобто від капітуляції, Майдан неминучий. Він, як на мене, у будь-якому випадку неминучий. Питання лише у часі. Чи станеться ось-ось, після так званої Нормандської зустрічі, де Зеленський погодиться на формулу Путіна, яку чомусь сором’язливо називають формулою Штайнмаєра, чи пізніше, коли Зеленський остаточно узурпує владу… Але припускаю, що довго народ тягнути не буде, бо і зараз вже багато чого зрозуміло. А неминучий він тому, що будь-які поступки Путіну, зокрема, повернення на його умовах смертельно інфікованого «русским миром» Донбасу в тіло України, заблокує наш рух в європейському напрямку. Тобто, позбавить українців перспектив коли-небудь жити у європейській заможній державі. У 2013 році, відмовившись підписувати Асоціацію з ЄС, Янукович позбавляв українців цієі перспективи. І саме заради європейської перспективи (якщо не для себе, то хоч для дітей і онуків) українці вийшли на революцію Гідності.

Історія повторюється: влада під тиском Росії зупиняє цивілізований розвиток країни. Реакція українців, принаймні, значної частини, а її для революції цілком достатньо, очевидна. Дехто застерігає, мовляв, Майдан вигідний Путіну. Можливо, це так, а, може, й не так. Путіну насамперед вигідна нинішня влада, яка, як свого часу Янукович, є цілком піддатливою, прогнозованою і керованою. Але влада, яка є прийнятною для Путіна, апріорі не може бути проукраїнською. Це взаємовиключні речі. Друг ворога — також ворог. А нам пропонують «мир, дружбу, жуйку» з Росією…

Вигідний Путіну Майдан чи не вигідний, ми не знаємо, але якщо Зе-влада піде на угоду з Кремлем, то це Путіну точно вигідно. Тому робимо те, що маємо робити, і хай буде, що буде.