«Ебонітові палички» фокусника з Банкової

Усвідомлюю, що будь-яка спроба піддати сумнівові перші кроки президента в умовах вже реальної більшості у парламенті і кишенькового уряду буде трактуватися його численними виборцями як бажання завадити «реформам» і змінам у країні. Не даремно беру у лапки слово «реформи», бо те, що відбувається на етапі їхнього законодавчого забезпечення, інакше як свавіллям і беззаконням не назовеш.

Усім відома ситуація, у якій випадає квапитися. Коли йдеться про докорінну зміну системи стосунків у вимірі «народ — влада», то слід дуже ретельно уникати кусючих комах, про які йдеться у загальновживаному прислів’ї. Однак, видається, переможна ейфорія більшості, а, радше, тих, хто похапцем пише для неї законопроекти, тільки множить переконання, що зараз (саме зараз, на хвилі популярності влади й інфантилізму суспільства) все зійде з рук і за помахом палички ілюзіоніста (на відміну від сумнозвісних «ебонітових паличок» «Беркута» з репертуару 95 Кварталу) почнемо жити у казці…

Уже перші засідання новообраного парламенту, на яких ухвалено цілу низку законів (з них — і про депутатську недоторканність) позначені грубими порушеннями і регламентної процедури, і конституційних вимог про розподіл гілок влади, і дрібнішими неоковирностями. Рано чи пізно, але ці «блохи» вилізують боком для тих, хто тиснув не тільки на кнопки «за», але й брутально тиснув на депутатів, перетворивши їх на деталі «копіювальної машини».

Бачо Корчілава, експосол Грузії в Україні, соратник відомого реформатора Кахи Бендукідзе, в інтерв’ю поділився цікавою сентенцією, яка може перетворитися у лейтмотив «зеленої України». «Держава і беззаконня, — заявив він, — це не та держава, де немає законів, це та держава, де чиновник може трактувати закон, як йому заманеться».

Бачимо зливу президентських законопроектів, які негайно реєструються апаратом Верховної Ради, попри їхні, даруйте, екзотичні назви, не кажучи вже про зміст. Достатньо навести документ під номером 1015 від 29 серпня 2019 року, який наділяє правом законодавчої ініціативи народ України. На перший погляд, — буяння демократії, її найповніше втілення. Та насправді — махровий популізм, до якого не дійшли «класики» цього політичного жанру, — що вітчизняного, що зарубіжного зразка.

«Слуги народу» слухняно проголосують і за таку несосвітенну забаганку свого президента. Хоча, — у разі набуття нею конституційного статусу, — на законодавчі ініціативи від «народу» чекатиме така ж доля, як і електронних петицій від того ж таки народу (без лапок) з приводу звільнення Андрія Богдана з посади керівника ОПУ чи ще кількох електронних голосів волаючих у пустелі… Цілком прогнозовано, що для підсилення своєї позиції Зе! президент терміново внесе на розгляд парламенту ще один законопроект, у якому дасть своє, цілком оригінальне трактування поняття «народ».

Але то «квіточки». Є набагато серйозніші речі, які Зеленський бажав би, за помахом чарівної «ебонітової палички», бачити утіленими у конкретних законах. Пропонуючи, на перший погляд, потрібні зміни, команда «реформатора» розраховує на емоційну реакцію не надто перебірливого і відповідального обивателя. Але не тільки. До прикладу, механізм, який запропоновано у законопроекті 1010 (про викривачів корупції), — маю на увазі 10-відсоткову винагороду для тих, хто повідомить компетентні органи про вимагачів та здирників, — може суттєво спотворити морально-етичну ситуацію в країні. «Продавці ілюзій» у цьому випадку свідомо провокують розмаїтих шахраїв, «ображених», та просто заздрісників на «стукацтво», помсту чи особисті порахунки з Богу духа невинними людьми. Тут вже не потрібно аналогій з Орвеллом, тут варто зазирнути у недалеке совєтське минуле… Причому, захищене законом і чітким мірилом. Воістину: «Et appenderunt mercedem meam XXX argenteos» — «І вони мою платню відважили тридцять срібняків» (Захарії 11.12).

Ще один документ від Зе! — про перепідпорядкування Національної гвардії безпосередньо гаранту. Може, до Зеленського, нарешті дійшло, що «новий-старий» міністр внутрішніх справ Арсен Аваков зосередив у своїх руках усі силові підрозділи в країні (окрім СБУ). Прагнучи бодай якось убезпечити себе від неприємних несподіванок, гарант вирішив, що власна армія преторіанців з «ебонітовими паличками» йому не завадить. У пояснювальній записці таке рішення пояснюється тим, що в умовах особливого періоду керівництво військовими формуваннями, зокрема Нацгвардією, не належить до сфери МВС, а перебуває в підпорядкуванні президента. Що ж це за особливий період, згадок про який досі не було ні в офіційних документах, ні у промовах, ні у відеороликах президента? Чому «попередника», з яким країна пройшла п’ять років війни з Росією, постійних провокацій з боку ФСБ, не подвигнули на схожий крок? Невже на Банковій увірували у грудневий «путч», невже не впевнені у тому, що 73 відсотки симпатиків здатні захистити «свою владу» від будь-яких зазіхань?

Та біда, мабуть, у тому, що на «ебонітових паличках» новітньої «беркутні», як і на багнетах, важко всидіти. Навіть фокусникові.