Дипломатія на «понтах»

«Нова» команда, яка невтомно намагається переконати усіх, навіть саму себе, у своїй солідності та кваліфікованості, щоразу втрапляє через свою поквапливість у, м’яко кажучи, неприємні ситуації. Зе!посадовці мають звичку, висловлюючись їхнім же сленгом, «брати на понт», тобто по-шахрайськи дурити публіку. В результаті дурять самі себе.

Скільки телячої радості було кілька днів тому після того, як з Офісу президента рознесли звістку про швидку зустріч нинішнього господаря Банкової з хазяїном Білого дому. Мовляв, Трамп заявив, що Зеленський — «хороший хлопець», що його запросять до Вашингтона, і що «він укладе угоду з Путіним». Цю новину за замовчуванням долучали до ранішої звістки про рандеву двох президентів у Варшаві та на сесії Генасамблеї ООН. Конкретніше про формат таких побачень Тимчасовий повірений у справах Сполучених Штатів Америки в Україні Вільям Тейлор не повідомляв.

У мережі не полінувалися і переклали відео з «реляціями» Трампа на адресу українського очільника не «зеленською», а українською мовою. По-перше, президент США дещо стушувався після запитання про ймовірну зустріч із Зеленським. «Хто це такий?» — перепитав Трамп, а відтак, після пояснень помічника заявив: «Він укладе угоду з президентом Путіним. І його запросять до Білого дому. Він розумний хлопець. Він хоче бачити мир в Україні. Думаю, він приїде дуже скоро».

Тобто саме у такій послідовності: угода з Путіним — запрошення до Вашингтону. Таке собі примушення до миру по-трампівськи… Зовсім не так, як розповідали нам з Банкової. Репліка Андрія Богдана про «непотрібність журналістів» була не обмовкою і не жартом, а підсвідомою артикуляцією найбажанішого: самим фабрикувати новини, поширювати їх, а не покладатися на ЗМІ, які непогано володіють англійською…

Зрештою, постійні рапортички функціонерів з ОПУ та й самого гаранта про реанімацію Нормандського формату для гасіння конфлікту на Сході країни, — не що інше, як дешеві понти. Проблема розширення зависла у повітрі, і Зеленський вперто не чує пояснення: і європейських лідерів, і Путіна, — про те, що розширення кола перемовників залежить від згоди усіх учасників. Після чергової заяви Зе! президента про веселкові перспективи «Нормандії» не витримав навіть Єлисейський палац. Мовляв, Париж за мир на Донбасі, однак долучення до «четвірки» США наразі не розглядається. Ідея ж запросити Меркель, Макрона, Путіна і Трампа до Мінська — взагалі з царини фантастики…

Утім, якщо згадану репліку американського президента про «хорошого хлопця» все ж вдалося сумнівно інтерпретувати, то казус на спільній пресконференції з Ердоганом у Стамбулі виліз на світ Божий одразу. Зеленський у своєму стилі («понтів») спробував було вразити високопоставленого турка браслетами, які він, мовляв, носить для того, аби не забути про полонених українських моряків (як на склероз не виглядає, надто ще молодий). Але Ердоган не повівся на сентименти, він одрізав: «Якщо ми кожного разу будемо надягати браслет на руку, то на руці не залишиться місця для них. Тому що ми переживаємо багато подій, які вимагають від нас надягання браслетів. Ми бачимо у всіх куточках світу різні страждання, від Керченської протоки до Палестини і так далі. Скрізь є такі проблеми. І найважливіше, що ми, як політики, повинні намагатися припинити це. Будемо продовжувати боротьбу». Сказав те, що мав би сказати лідер країни, громадяни якої досі караються у ефесбешних застінках…

Проблема саме у тому, що цього не сказав Зеленський. Він натомість воліє розшаркуватися перед кремлівським деспотом, пропонувати наївні «зміни форматів» для цинічних, досвідчених світових лідерів. Відтак їм не залишається виходу, лише скрушно хитати головами і дезавуювати (як недавно Макрон) дипломатичні марення українського колеги. «Непотрібні журналісти», тролячи «зелену дипломатію», натякають на те, що до «нормандського формату» пан президент не доріс, хіба до «трускавецького».

Якими б товстошкірими не були старожили геополітичної шахівниці, вони теж люди, зі своїм розумінням добра і зла. У якого сірка позичає очі Зеленський, вирушаючи, до прикладу, на Фанар? Адже зовсім недавно він насміхався, відверто знущався над Патріархом і українським Томосом («термос», гадаю, не забули?). Чи у Стамбулі не крутяться у нього у мізках репліки зі знущальної репризи над турецьким президентом («Эрдоган — усатый таракан»)? Скажіть, як з таким бекграундом можна розраховувати на повагу своїх візаві? З точки зору нормальних людських стосунків — очевидно, ні. Тож що залишається? Конструювати свою реальність…