Навіщо Зеленському Кучма?

Коли у жовтні 2018-го Леонід Кучма заявив про припинення своєї діяльності у Тристоронній контактній групі з врегулювання ситуації на Донбасі, точно не думав, що його «прощавайте» — це лише «до побачення». Рівно через вісім місяців «відставник» повернувся. Його призначення, під яким розписався новообраний президент Володимир Зеленський, наштовхнулося на кардинально протилежні оцінки. Від схвалення до чергових закидів на адресу Банкової у неперебірливій кадровій політиці.

Повернення Кучми тільки підтвердило, що його кивання на поважний вік (дев'ятий деся­ток розміняв) було не правдивою, а лише ка­муфляжною причиною рішення про вихід з Мінської групи, яку очолював з лютого 2015-го. Тоді про свою істинну мотивацію змовчав. А тепер, після «камбека», дав зрозуміти, що його не задовольняла декоративна роль. «Я іноді говорив, що не можу працювати як ве­сільний генерал. За час перерви зрозумів, що є можливість працювати на благо вирішення тих проблем, які є в Україні», — заявив Кучма на спільному зі Зеленським брифінгу щодо свого призначення. З чого напрошується ви­сновок, що обіцяними йому повноваженнями залишився задоволений.

Однак подробиці щодо оновлення функ­цій Кучми у Тристоронній групі зосталися за кадром. Як і вміст «мінської папки», з якою оновлена українська делегація (за гуманітар­ну складову відповідатиме ексомбудсмен Ва­лерія Лутковська, а ось анонсовану на 5 черв­ня участь у переговорах начальника Генштабу ЗСУ Руслана Хомчака на Банковій відтерміну­вали) продовжить переговорний процес. «У нас є конкретні пропозиції, нові рішення. Але ніхто територією і суверенітетом України тор­гувати не збирається», — заявив на «презен­тації» Кучми президент Зеленський.

Чим же продиктований його кадровий ви­бір із прив’язкою до мінського процесу? «А хіба вибирати було з кого? У Кучми є безза­перечний досвід переговорника», — головний аргумент тих, хто не вважає рішення про по­вернення Кучми у Тристоронню групу гріхов­ним. «А як же інший бік кучмівської репутації, який не в’яжеться з обіцянками Зеленсько­го не заплямовувати себе зв’язками зі ста­рою системою?» — парирують опоненти. І на­гадують про зятя Кучми, Віктора Пінчука — у контексті не лише його статусу олігарха, а й скандального «мирного плану» щодо врегу­лювання ситуації на Донбасі. Йдеться про да­товану 2016 роком публікацію у The Wall Street Journal, в якій Пінчук пропонував «болючі компроміси» з Росією, включаючи «амнезію» щодо питання повернення Криму та тимчасо­ву відмову від членства в ЄС і НАТО.

Нагадування слушне, але приводів вва­жати, що «мирний план» Пінчука стане «мир­ним планом» Зеленського, на Банковій наразі не давали. Переступати червоні лінії — убивча тактика. Зрештою, сам Кучма про це говорив, ще до свого повернення у Мінську групу. «Йти на компроміс, піднявши руки, — думаю, це не влаштує Україну, — заявив він, спілкуючись із журналістами 21 травня. — Тим більше, якщо так буде, то нинішній президент довго не про­працює — з політичних мотивів».