Мова нагодує!

Ухвалення багатостраждального Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» мало кого залишило байдужим в Україні.

Патріоти раділи, українофоби скреготали зубами від злості. Представники проросійської опозиції взагалі зчинили істерику, звинувативши парламентську більшість у тому, що мовний закон «розколює країну». Але, мабуть, найбільше усіх здивувала вже одіозна телеведуча з «1+1» Наталія Мосійчук, яка заявила, що «мова не нагодує».

Якщо підходити суто буквально до цього твердження, то мова, звичайно, не ковбаса. Але ж пані Мосійчук намагалась висловлюватися образно, вона розуміє, що мова — поняття нематеріальне. Тож навіщо це сказала? Думаю, основна мета — підготувати ґрунт для майбутньої мовної політики новообраного президента. Вже зараз зрозуміло, що Зеленський, який не має жодного пієтету до української мови, бо за 41 рік свого життя в Україні не спромігся її добре вивчити, буде наматися повертати кучмівську практику так званої двомовності у публічній сфері. Такий висновок можна зробити хоча б із великоднього привітання, яке Зеленський розмістив на своїй сторінці у «Фейсбуку», чергучи абзаци українською і російською мовами. Такого навіть за Януковича не було! Щойно ухвалений мовний закон йому, мабуть, як кістка у горлі. Заява Мосійчук про мову має на меті применшити чи навіть знівелювати важливість закону. Спекулятивні гасла, на кшталт «Мова не нагодує» чи «Мову на хліб не намажеш», підживлюють споживацькі інстинкти обивателів, для яких основне в житті — холодильник та телевізор. Мосійчук продовжує працювати на базовий електорат Зеленського.

Насправді приклади багатьох країн свідчать, що мова — поняття зовсім не абстрактне, і вона таки може «нагодувати».

На прикладах країн Балтії можна чітко простежити взаємозв’язок між ставленням до державної мови та рівнем життя і захисту країни від зовнішньої агресії.

На самих початках відновлення незалежності ці країни запровадили жорстку і принципову політику утвердження державної мови. Наприклад, в Естонії мовну інспекцію (в її першій формі) було створено ще у 1990 році. А перший закон про мову був ухвалений у 1989 році! Країни Балтії, як і Україна, за часів Радянського Союзу були тотально русифіковані, але, на відміну від України, там розуміли, що відкладати мовне питання на потім вкрай небезпечно. Їм треба було відновлювати державність, і в основу відродження націй вони поклали не етнічний, а лінгвістичний принцип. Тобто представником титульної нації може бути кожен, хто володіє державною мовою на належному рівні. Відтак саме державна мова мала об'єднати громадян. Вони розуміли, якщо російськомовні надалі будуть говорити лише російською, це розпорошуватиме, роз'єднуватиме, а згодом і поляризуватиме суспільство. В такий спосіб захищали і свою незалежність, бо рано чи пізно Росія би їх проковтнула, як згодом проковтнула частину Грузії, зрештою, Крим.

Мова формує свідомість, відтак впливає на ідентичність. Росія ж завжди намагалася українську ідентичність розмити, щоб було «какая разница». А якщо не має значення якою мовою говорити, то не має значення і яка у нас влада — українська чи російська. Головне, аби було що на хліб намастити.

Країни Балтії показали приклад, що такі поняття, як мова, культура, зрештою, ідентичність, мають не лише духовну цінність, а й матеріальну. Єдність і спільні цінності сформували спільну мету та спонукали їх до швидкого руху в Європу і НАТО. Якби Україна ухвалила закон про державну мову на зорі незалежності, а не толерувала би усі ці роки на догоду Росії підступну двомовність, то, думаю, Путіну було б складно використати мову як формальний привід для агресії. А Україна могла б уже давно бути членом європейської спільтоти та мати відповідний рівень життя і захисту.

Запитайте сьогодні того ж російськомовного естонця, чи нагодує його рідна мова в Естонії? Паспорт громадянина ЄС їх більше приваблює. Бо з ним мають кращі можливості, зокрема і щодо заробітку, і щодо рівня життя. Виходить литовська, латиська чи естонська їх таки годує. Або запитайте російського емігранта у Німеччині чи США, як годує їх російська мова у Берліні чи Нью-Йорку?

Без знання німецької мови неможливо отримати гідної німецької зарплатні. Те саме відбувається у будь-якій цивілізованій країні. Чому Україна усі ці роки була винятком? Мовний закон, який ухвалила Верховна Рада, не є якимось винятковим. Запізнілий — так, але не винятковий. І тим паче не дискримінаційний. Такий закон давно мають усі європейські демократичні країни. У всіх країнах, навіть тих, де мові нічого не загрожує (наприклад, у Франції, Німеччині чи Польщі), уряди державну мову усіляко підтримують. В Украіні усе було з точністю до навпаки. Протягом десятків років після відновлення незалежності саме україномовні громадяни почувалися дискримінованими. Врешті-решт дійшло до того, що мова стала формальним приводом для агресії проти нашої країни.

Україна мусила дочекатися анексії Криму і окупації частини території, щоб зрозуміти, де корінь багатьох наших проблем.