«Шатун» прокинувся… «праведним гнівом»

Активізація усіх цих «нацкорпусів» та «дружин» — це рушниця, яка давно мала вистрелити.

Але цей сценарій, чи радше цю спецоперацію, кремлівські куратори притримували до гірших часів. Гірших — для Кремля. Вихід Порошенка у другий тур президентських виборів — не бажаний, точніше неприйнятний для Путіна розвиток подій. Попередня соціологія, де діючий президент України посідав четверту чи п'яту сходинку, додавала «кремлівським мрійникам» оптимізму.

На старті кампанії виглядало, що Порошенко може не увійти до другого туру. За таких розкладів було цілком достатньо «мочити» його як звично, у лайт-варіанті, не застосовуючи гучну «важку артилерію». Але ситуацію змінили здобуття Томосу для незалежної від Москви Православної Церкви України, а головне — усвідомлення значної частини «невизначених» виборців того, що, попри всі недоліки Порошенка і справедливі чи надумані претензіі до нього, немає кращого кандидата, ніж діючий президент.

Розуміння, що саме він найбільш здатний захистити Україну він посягань Росії, дало потужний імпульс для росту рейтингу Порошенка. Не лише для Коломойського, але й для Путіна, ідеальним був би варіант, коли у другому турі зійшлися б Зеленський і Тимошенко. Не просто безпрограшна конфігурація, але й потужна сатисфакція — моральне приниження президента, який навіть не увійшов у другий тур. Але щось пішло не так. Рейтинг Тимошенко почав пробуксовувати. Схоже, він вже досяг свого максимуму, і є велика ймовірність, що вона до другого туру не потрапляє. У разі виходу на фініш Зеленського і Порошенка відбудеться максимальна мобілізація патріотичного електорату. Зрештою, в українців має спрацювати здоровий глузд та інстинкт самозбереження.

Кандидатура Тимошенко не є такою драстичною, вона може цей інстинкт майстерно притупити, наприклад, обіцянкою повернути усі втрачені вклади Ощадбанку СРСР. Відтак, як тільки стало зрозуміло, що у другий тур найбільш ймовірно виходять Зеленський і Порошенко — почалася вакханалія з гнівними «протестами». Є простий спосіб зрозуміти, що відбувається: задати питання — кому це вигідно? І тоді все чітко стає на свої місця.

Викид компромату на Гладковського і прив'язування його до Порошенка відбувся менше, ніж за місяць до дня голосування. Дуже вдалий час, щоб уся подальша виборча кампанія відбувалася виключно під цю шумову і димову завісу. Вона, з одного боку, частково нівелює попередні здобутки влади, зокрема, і у розбудові армії, з іншого — нейтралізує поточні виступи президента, відтак зводить нанівець усю його передвиборчу кампанію. А головне — дає привід для постійної критики, для «праведного гніву», як висловився Арсен Аваков. І ось «праведний гнів» виливається у «праведні» протести. Ще трохи і побачимо «праведну» громадянську війну. Рушниця почне стріляти.

Роль Авакова для мене тут промовиста. Формально він начебто засуджує агресивну поведінку так званих активістів (хоча логічніше їх називати екстремістами), але водночас і виправдовує їх: «гнів праведний», бо такою є реакція на корупцію. Щось він мовчав про «праведний гнів», коли спалахнув скандал навколо «рюкзаків сина Авакова».

Сподіваюсь, СБУ знає, хто стоїть за подіями в Києві і Черкасах. Хто оплачував усі ці напівмілітарні марші центром столиці, хто організував та заправив автобуси, що повезли тітушок у Черкаси? Ця інформація має стати публічною. І реакція силових структур має бути жорсткою. Формулювання, що у Черкасах відбулися хуліганські дії, мене дивують. Спроби заблокувати авто президента, прорватися до нього на сцену, закидати поліцію димовими шашками та застосувати проти неї сльозогінний газ і силу — це не хуліганство!

Це можна розцінювати, як замах на першу особу держави. І тут вже немає значення, яке прізвище у президента країни. При всьому тому ми не знаємо, чи ці «активісти» були озброєні. Припускаю, що могли мати при собі зброю, тільки ще не наважились її засвітити та застосувати. До чого призводить втрата монополії держави на насильство — відомо. Це хаос, дестабілізація і дезорієнтація людей. Як наслідок, втрата керованості. А саме у такій мутній воді Росія любить ловити свою золоту рибку. Саме це руками своїх агентів Кремль намагався робити протягом останніх років.

План заходів щодо дестабілізації суспільно-політичної ситуації в Україні під назвою «Шатун» ніхто не скасовував. Нагадаю, суть цього плану, який радник Путіна Владислав Сурков розробив ще у 2014−15 роках, полягає у тому, щоб руками опозиційних сил організувати в Україні масові акції протестів. Згадайте, планувалося, що на вулиці Києва мали вийти «ошукані вкладники банків і противники підвищення комунальних тарифів». Тоді метою була дискредитація влади і як наслідок — проведення дострокових парламентських та президентських виборів. Потім була невдала спроба задіяти агентів Савченко і Рубана.

Вдалося нейтралізувати криваві замахи на журналіста Бабченка та інших знакових людей. Не вивело українців на Майдан і «зубожіння», на якому не втомлюються спекулювати представники опозиції. «Шатун» заліг у сплячку. І ось навесні, акуратно під президентські вибори, його розбудили…

Якщо організаторів та кураторів цих акцій не вивести на чисту воду, не припекти «розпеченим залізом», цей сценарій може повторитися вже у більш масштабних формах та наслідках. Найгірше, якщо він буде застосований після президентських виборів, результат яких не задовольнить Путіна. А те, що такий сценарій давно написаний і донедавна законсервовані рушниці вже почищені, я ні на мить не сумніваюся.