Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

Речі з «Червоної книги»

Доволі часто через відсутність віри сприймаємо чиїсь учинки за результат добре обмізкованої технології з подвійним дном, а чиїсь щирі наміри — лише за голослівні декларації

Якось британська Independent опублікувала зворушливу статтю про результати дослідження так званих вимираючих мов. З’ясувалося, що два тижні на планеті зникає одна говірка якоїсь, зазвичай, дрібної народності чи нації. За приклад автори наводять нівхську мову. Нівхи — народ зі Східного Сибіру — не можуть сказати «все просто, як раз, два, три». Залежно від того, про що говорять — про нарти, човни чи про сушену рибу, — нівхи вживають різні числівники. Власне, 26 різних числівникових комплексів.

Але вимирає не тільки нівхська. Лінгвісти кажуть, до кінця нинішнього століття зникне половина мов світу. Носіями головних, зокрема, англійської, іспанської та китайської (точніше, її мандаринського діалекту) є приблизно 80 відсотків жителів планети, а 3500 «лінгвістичних карликів» залежать від усього-на-всього 0,2 відсотка населення планети.

Автор Independent резонно зауважує, що коли йдеться про зменшення популяції дельфінів чи китів, то люди, зворушені наслідками своєї ж діяльності, сентиментально ллють сльози і влаштовують акції протесту. А захисників мови — тобто того, що робить нас власне людьми, — можна порахувати на пальцях…

Окрім мов, можемо за бажання укласти доволі об’ємний реєстр речей, які серед спільноти трактуються, мов щось архаїчне, необов’язкове, невжиткове. Наприклад, нам часто бракує віри. Я не кажу про сакральне, мова про елементарну людську емоцію, сенсом якої є відчуття того, що й інший, ближній, прагне жити за приблизно такими ж законами, що й ми, сповідує ідентичні нашим цінності, має ті самі проблеми. Доволі часто через оцю відсутність віри сприймаємо чиїсь учинки за результат добре обмізкованої технології з подвійним дном, а чиїсь щирі наміри — лише за голослівні декларації.

До такої «Червоної книги» цілком можна записати й шляхетність, яка полягає перш за все у дотриманні слова. Обрані нами провідники мали б вважатися взірцевими у цьому сенсі, все ж виходить — навпаки. Либонь, через це звичка ламати слово на догоду хвилевому контекстові міцно укоренилася у свідомості нижчих чиновників. Вона присутня й на рівні особистісних стосунків, навіть перетворилася на предмет якихось диких гордощів (коли комусь вдається «кинути» когось), зловтіхи і зверхності. Проте, зазвичай, такі «успіхи» швидкоплинні. (Тому, зокрема, що вчорашні «жертви» застосовують ті самі схеми, що й їхні недавні кривдники).

Абсолютно не маю наміру моралізувати, повчати когось. Я просто спробував зафіксувати речі, які ми втрачаємо: на догоду іншим, собі, часові, — неважливо. І цей перелік можна було би продовжити, бо процес скидається на снігову лавину, коли зрушена з місця грудка стає каталізатором тисячотонних зсувів… Лише на барикадах революцій розуміємо гіркоту таких втрат.