Від визнання до вигнання

З президентом Грузії Міхеїлом Саакашвілі ми познайомились навесні 2013 року. Тоді у Тбілісі відбувалась сесія Парламентської Асамблеї Євронест, а я був у складі парламентської делегації України.


Міхеїл Ніколозович запросив нас на зустріч до Президентського палацу над річкою Курою, збудованого за його ініціативи. Зовні резиденція нагадувала німецький рейхстаг. Ми зібралися за круглим столом під скляним куполом, звідки можна було милуватися прекрасними краєвидами столиці.

Президент розповідав про досягнення його країни після Революції троянд. Про збільшення бюджету країни  у 10 разів, пенсій - у 7 разів, про те, що Грузія посіла друге місце у світі за легкістю реєстрації прав власності, п'яте - за отриманням кредитів, сьоме - за отриманням прав на будівництво, восьме - за простотою відкриття бізнесу, двадцяте - за рівнем захисту інвесторів... З країни повтікали усі злодії в законі, деякі олігархи доплачували в бюджет з прихватизованого, щоб не потрапити до в'язниці. Було ліквідовано ДАІ і створено нову патрульну поліцію, реформовано судову систему та багато іншого.

Я слухав президента Грузії і думав: як так сталося, що на тлі таких гучних успіхів його політична сила зазнала поразки на парламентських виборах восени 2012 року? Перемогла "Грузинська мрія", а прем'єр-міністром став його друг, а згодом ворог - олігарх Бедзіна Іванішвілі. Про що ще міг мріяти грузинський народ, маючи такого успішного президента?

Сам Саакашвілі мав залишатися на своєму посту до листопада. Було видно, що не чекав такої нищівної поразки. Виглядав кепсько: блідий, якийсь одутлий, трохи розгублений, розсіяний... Депутати з "Грузинської мрії" нашіптували мені на вухо, що він п'є і "сидить на наркотиках". Вони усіляко намагалися спростувати або применшити успіхи Саакашвілі. Говорили про те, що це "фасадні" реформи, мовляв, як і будинки в Тбілісі - зовні відреставровані, а всередині сипляться. Що корупцію побороли лише на словах: можливо, на низових щаблях влади її і немає, а на верхніх - вона процвітає. Саакашвілі патронує своїх друзів у бізнесі, особливо під час другої каденції...

Тоді вже почалася відкрита війна між Іванішвілі і Саакашвілі. Президента звинувачували у багатьох гріхах, потім проти нього порушили  кримінальні справи. Судова система, яку він реформував, винесла йому тюремний вирок...

У кожного учасника тодішньої зустрічі з Саакашвілі була можливість коротко виступити. Дивлячись на смертельну війну у верхах грузинської влади, я нагадав президенту про гіркий український досвід, коли війна між Ющенком і Тимошенко призвела до виграшу Кремля. На жаль, чужий досвід нікого не вчить. Наприкінці президентських повноважень Саакашвілі змушений був покинути Грузію, щоб не опинитися у в'язниці.

Коли президент Петро Порошенко запросив свого друга в Україну,  надав йому українське громадянство, у мене була велика надія, що Саакашвілі зі своїм досвідом і амбіціями допоможе реформувати країну. Мабуть, такі сподівання були у багатьох українців. Але щось пішло не так. Не дали чи не зміг? Зрештою, усе відбувалось на наших очах. Із соратника Порошенка Саакашвілі перетворився у безкомпромісного опонента, із друга - у ворога... У якийсь момент боротьба з президентом України перейшла у стадію боротьби з Україною. Я знаю, коли: під час прориву польсько-українського кордону. Ну не можна так знущатись з атрибутів державності, одним з яких є державний кордон. Потім більше: антиолігархічні марші за гроші опальних олігархів, бутафорське наметове містечко біля Верховної Ради, яке здулося, як повітряні кулі, коли закінчилися гроші із тих же джерел. І апогей - штурм Жовтневого палацу. Після нього деякі соратники Саакашвілі вирішили триматися від нього подалі. Натомість тісніше навколо Міхеїла згуртувалися особи з сумнівною репутацією, у деяких активістах не важко запідозрити агентів ФСБ. І нехай нікого не вводять в оману червоно-чорні бандерівські прапори, під якими збираються "соратники". Як сказав мені один із них, Міша став токсичним.

І нарешті реадмісія (чи вигнання) до Польщі. У цьому випадку - найкращий вихід і для Саакашвілі, і для України. Щоправда, у Варшаві Міхеїл Ніколозович заявив, що ніщо не завадить йому знову прилетіти у Бориспіль. Боюсь, у такому разі на нього чекатиме літак до Грузії, а там відомо, що далі... І навряд чи багато знайдеться в Україні людей, що вмиються гіркими сльозами  (рівень недовіри до Саакашвілі  - близько 80 відсотків).

Шкода... Так добре все починалося. Таке ейфорійне було визнання! І таке принизливе вигнання.