Польсько-український конфлікт розгорається. З вини так званої дипломатії ПіС

У польсько-українському конфлікті, який посилюється вже протягом кількох тижнів, президент України Петро Порошенко є єдиним політиком, що зберігає здоровий глузд і здатність діяти у позитивному ключі.


Цей конфлікт має давнє коріння, яке сягає 40-х років минулого століття та волинського злочину з ознаками геноциду. Тобто вбивства поляків, що жили на Волині й у Східній Галичині, підрозділами ОУН-УПА.  

Масштаб того злочину досі ділить поляків і українців. Їх ділить також ставлення до УПА, Української повстанської армії, та її командирів. Для поляків це злочинці, для українців - герої, що боролися з радянською окупацією України за свободу і незалежність, вмираючи за українську державу. Справа вбивства тисяч поляків майже взагалі не існує у свідомості українців, багато з них дізнаються про це лише зараз.

Як розуміти культ Бандери?

Культ Степана Бандери, ідеолога УПА, почав зростати у Західній Україні за часів президентства Віктора Ющенка. Але тільки Майдан 2013 року зробив Бандеру символом боротьби за незалежність, героєм країни.  Війна на Донбасі цей культ лише утверджує, бо Україна воює проти російської інтервенції, і націоналістичні елементи прокидаються, як примари.

Так є, і Варшава, хоч би луснула, не змінить того, що сталося. Не змінить мислення українців про історію своєї країни, не змінить переконання, хто є героєм, а хто ні. Це вибір українців, це їхні герої, яких вони хочуть бачити як святих борців за свободу й незалежність. Їм не заважає те, що інший бік медалі виглядає інакше. Але це їхнє рішення, кого собі обирати героями.

У Польщі культ Бандери спричиняє відразу, і це також можна й треба зрозуміти. Встановлення пам'ятників, як от відомий пам'ятник у Грушовицях із написом "Слава героям УПА", спричиняє гнів і спротив. Тим більше, що пам'ятник постав нелегально, хоча давно, ще у 90-х роках. Був знищений (мовою евфемізмів - розібраний) зовсім нещодавно вкрай націоналістичними польськими молодиками, з дозволу місцевої влади. Звичайно, уся та акція потрапила до інтернету.

Улітку цього року український Інститут національної пам'яті (ІНП) призупинив на Волині ексгумаційні роботи, які Польща здійснювала з метою гідного поховання жертв злочину. Це часто ніяк не позначені, колективні могили. Глава українського ІНП Володимир В'ятрович застосував різні аргументи, щоб обгрунтувати це рішення, навіть говорив, що польським працівникам загрожує небезпека. Одначе, врешті-решт виявилося, що йдеться про відбудову пам'ятника в Грушовицях. Звичайно, Польща каже, що це не до виконання.

Ну й почалося: міністр закордонних справ Вітольд Ващиковський заявив: Польща запустить процедуру, яка забороняє в'їзд на територію Польщі тим українцям, котрі мають і демонструють антипольські переконання, як от власне голова ІНП. Урешті-решт саме щодо нього цю процедуру й запустили.

Доклався до справи й президент Анджей Дуда, пішов навіть далі, ніж глава МЗС. На думку президента, особи з антипольськими настроями й переконаннями присутні в українській адміністрації та уряді. Раніше президент і глава ПіС Ярослав Качинський охоче повторювали, що з Бандерою Україні не варто вибиратися до Європи, бо це їй не вдасться.

Усе це, зрештою, було зроблено більше з огляду на внутрішню політику, з думкою про націоналістично налаштовану правицю, роль і місце  якої у лавах правлячої партії стали помітними. Також партія Кукіза підігрівала й підігріває температуру, аж до кипіння, у зв'язку з чим ПіС не може відмовитися від агресивного тону, який став домінувати у цій дискусії.

Тим часом дипломатія - це такий фах, який належить  застосовувати щодня, особливо коли ситуація стає напруженою, як от зараз між Польщею і Україною. Дипломатія є способом знайти компромісні рішення, залагодити суперечки, запобігти війнам.

Але наша дипломатія - у підвішеному стані. Ніхто не збирається її застосувати, бо легше застосувати палицю.

Українське МЗС намагалося шукати порозуміння, відкрити стежку, якою можна було би скористатися. Заявило, що антипольських акцентів не бачить, узагалі таких у Києві немає, а непорозуміння між двома країнами треба вирішувати згідно з християнською засадою “пробачаємо і просимо пробачення”. Київ додає, що Польща є стратегічним партнером України, так було і так є.

Реакція на це у Польщі була алергічною. Адже ми, це очевидно, завжди були в порядку. Тож пробачення ні в кого просити не мусимо...

Кожен день загострює конфлікт. Важко повірити, що ці начебто дипломати від ПіС не можуть і не хочуть його розв'язати. І що боротьба на внутрішньому ринку політики так ефективно ускладнює міжнародні справи, до того ж надзвичайно для нас важливі.  

Варто пам'ятати, що є слова і жести, які потім дуже важко відкинути й забути. Вони саднитимуть, як заноза під нігтем... Це роль дипломатів - знати, коли зупинитися. Вони існують саме для цього, саме за це Річ Посполита платить їм зарплатню.

І лише президент Порошенко зберіг здоровий глузд, відчуваючи, що небезпечна межа вже близько. Скликав надзвичайне засідання українсько-польської президентської консультативної ради. Там можна поговорити про цю суперечку, і подумати, як із неї вийти. Якщо припустити, що польська сторона теж продемонструє добру волю, а не вороже наїжачиться.  Варто пам'ятати, що дипломатія є також гнучкістю мислення.  

Джерело: Polityka.pl