«Нефиг шастать!», або Чому треба скасувати безвізовий режим із Росією

Схоже, українське суспільство розділилось навпіл: одні ратують за негайне введення візового режиму з Росією, інші переконують, що таке рішення лише нашкодить.

Ще кілька місяців тому я вагалася. З одного боку, внутрішній голос і здоровий глузд підказували, що введення візового режиму з країною, яка здійснила проти нас військову агресію, — це щонайменше логічно. Так би мала зробити країна, яка має хоч якийсь гонор і гідність.  Водночас чула аргументи тих, хто казав, що таке рішення може спровокувати Росію на чергову авантюру: мовляв, Путін тільки й чекає на якийсь недружній крок  України, аби виправдати свою агресію. А в стосунках з таким підступним, “гібридним” ворогом треба діяти за принципом “Не нашкодь собі”.  

Історія з арештом українського журналіста Романа Сущенка мене остаточно переконала у тому, що час вводити візовий режим, тобто поставити ще один бар’єр у відносинах, настав. Ба більше, з цим рішенням Україна явно затягнула. Сущенко - остання крапля, що переповнила чашу терпіння. 

Що таке безвізовий режим? Це насамперед свідчення особливих відносин. Донедавна вони називалися “дружніми” і “братерськими”. Які, мовляв, між сусідами-братами можуть бути паркани? Але той, хто лицемірно називав себе “братом”, чим лише присипляв нашу пильність,  одного недоброго дня встромив нам ніж у спину.  Від такого сусіда-вбивці треба не парканом, а колючим дротом під напругою відгороджуватися. А ми два роки воюємо, при цьому зберігаючи лояльний безвізовий режим. Абсурд!

Ті, хто ратує за те, аби нічого не змінювати, раптом почали перейматися долею українських заробітчан у Росії. Мовляв, мільйони українців втратять роботу, а українська економіка недорахується кількох мільярдів доларів, які заробітчани привозили родині. Крім того, вони будуть змушені повернутися в Україну і поповнити лави безробітних, а це додатковий тягар на бюджет. Цей “плач Ярославни” - суцільна спекуляція і маніпуляція. По-перше, навіть якщо ці аргументи прийняти за чисту монету, то, вибачте, війна вимагає від країни значно більших жертв, ніж додатковий економічний тягар. Зрештою, для цього і сидять у високих кабінетах державні мужі, які мають розуму аж понад голову, аби  давати раду з новими викликами. По-друге, це ще велике питання, чи повернення робочих рук нашкодить чи, може, навпаки, сприятиме розвитку економіки. Попри війну, в Україну активно заходить західний інвестор. Тільки за останній рік на Львівщині відкрилося кілька нових заводів та фермерських господарств. Власники з ніг збилися, шукаючи робітників. Хтось зі скептиків дорікне, мовляв, за ці зарплати заробітчани, що звикли до інших грошей, працювати не будуть. Відповім: нехай зарплата менша, але є інші переваги, головна з яких — живеш у своїй хаті, зі своєю сім’єю, виховуєш власних дітей. Хіба це нічого не варте? Крім матеріальних благ, є і моральні. І вони часто цінніші. Крім того, біля хати ще багато роботи... Зрештою, досить поневірятися і на когось горбатитись. Тим паче, на ворога. Ви уявляєте, щоб у часи Другої світової війни радянські люди їхали будувати дачі офіцерам вермахту? А один мій знайомий їздить у Москву і будує дачу генералу ФСБ. Тож якщо такі заробітчани самі не розуміють аморальності своїх дій, то держава має якщо не “вправити” їм мізки, то принаймні створити умови, аби потрохи прозрівали.

Але якщо вже звик заробляти далеко від рідної хати (для когось це вже стало стилем життя), то в країнах ЄС, зокрема у наших сусідів, гострий дефіцит робочої сили. Свого знайомого заробітчанина запитувала, чому їде у Москву, а не, скажімо, у Польщу чи Чехію? Відповідає, що звик, вже десять років у Росії заробляє. Ну як звик, так і відвикне. Коли Росія заблокувала увесь експорт, зокрема сільськогосподарську продукцію, то наші виробники знайшли інші ринки. То й заробітчани переорієнтуються та знайдуть собі нові ринки праці. До того ж вони будуть більш цивілізовані, а права наших людей там будуть явно краще захищені, ніж у  Росії. 

Відміна безвізового режиму —  це знакове політичне рішення. Але і морально-психологічне. Воно має нагадати українцям, що ми воюємо з Росією, що у нас є ворог.  А то у нас півкраїни не здогадується, що війна йде... А війна передбачає певну жертовність. Не все в житті вимірюється заробітком. Якщо вже наші заробітчани не воюють з агресором (а чимало з них свідомо уникають мобілізації), то  хоча б не треба бути добровільним наймитом у ворога!