Сміттєвий сепаратизм...   

Ситуація, що склалася з львівським сміттям,  ненормальна. Вона  яскраво проявила одну з  відомих національних рис — “моя хата скраю”. А сміття з-під “моєї хати” бажано підкинути під паркан сусіду...

 У Львові сталася біда —  трагедія на Грибовицькому сміттєзвалищі призвела до колапсу з вивозом сміття. Сто днів Львів бореться зі сміттєвою кризою. По суті, місто, а якщо бути точним, то міська влада, опинилася сам на сам з проблемою. Такі собі сто днів самотності... Замість того, щоб “усім миром” Львову допомогти, підставити плече, увійти у наше становище, виявити солідарність,  спостерігаємо такий собі містечковий якщо не сепаратизм, то точно егоїзм. До кого міський голова Андрій Садовий не звернеться з проханням допомогти, усюди його “футболять”. Спочатку  міста та села на Львівщині відмовлялися приймати львівське сміття, влаштовували істерики та акції протесту. Потім і обласні центри відмовилися приймати відходи зі Львова. Причому, якщо спочатку мери міст відгукувались на SOS Садового, то через день-два, після протестів місцевих жителів та блокування, вже давали задню, забирали простягнуту руку допомоги.  

 Сміття — це проблема не лише Львова, хоча зараз саме так намагаються її подати. Це — національне лихо, колосальна загальноукраїнська біда, яку десятиліттями жодна влада навіть не намагалася хоч якось вирішити. Просто через трагічні обставини “прорвало” у Львові. Але подібна чи ще більша трагедія потенційно могла (і що найгірше — може!) статися у будь-якому місті.  Сміттєзвалища в Україні - це такі собі діючі вулкани. Виверження може статися в будь-яку хвилю... Тому утилізацією відходів, будівництвом сучасних сміттєпереробних заводів, пошуком інвестора - усім цим влада має займатися як на місцевому, так і на загальнодержавному рівні. Ну а спочатку, звичайно, треба загасити локальну пожежу, а не саботувати чи підкидати туди дрова...  Дико, коли львівське сміття через всю Україну везуть у Миколаїв чи Дніпро, а свої земляки чи області-сусіди відмовляються розділити тягар проблеми зі Львовом. Ми дивуємося і обурюємося східним сепаратизмом. А чим той же Стрий, Розділ чи сусідній Франківськ, які категорично відмовляються приймати львівське сміття, кращі? Де хвалений галицький патріотизм? Де солідарність і взаємовиручка, про яку так люблять говорити українці? Адже Львів — не Москва, не ворог, не агресор, з яким треба боротися і якому треба шкодити.  Міста і села Львівщини так категорично сахаються львівського сміття, ніби у Львові живуть якісь інопланетяни, а не їхні діти, що вчаться у вузах, чи родичі, які тут працюють. 

Зрозуміло, у сміттєвій кризі є й чимало політики. Саботаж, який влаштували чи не усі міста, в тому числі і столиця, Львову, - це також  елемент політичної боротьби з Андрієм Садовим. Він — гравець на політичному полі. Попри кризи і скандали, його популярність висока, а рейтинг стабільний. Не всім це  до вподоби. А насамперед тим, хто боїться, що Садовий буде сильним конкурентом на президентських виборах. Відтак міського голову Львова треба “присадити”,  а заодно і його рейтинг. Цим можна пояснити і серію компрометуючих фільмів, які останнім часом з’явилися на деяких телеканалах. А сміттєва криза — це просто унікальна нагода, за висловом самого Садового, “поставити на коліна”, примусити його йти на політичні компроміси, зокрема і щодо деяких принципових голосувань у Верховній Раді. Вочевидь, Андрію Івановичу таки доведеться домовлятися з президентом і прем’єр-міністром, аби Львів не потонув у смітті. І, схоже, перші сигнали вже є. Не минуло і ста днів, як прем’єр-міністр України Володимир Гройсман доручив головам облдержадміністрацій сприяти Львову у вивезенні сміття.