О спорт! Ти... гроші

Після провальної для України Олімпіади у Ріо-де-Жанейро сторінки газет заполонили інтерв’ю з нашими героями, напівгероями і відвертими  невдахами.

Чи не кожен другий з них бідкається, що зійти на Олімп йому завадили не особисті промахи (ну, не готові ми до самокритики), а погано організована передсезонна підготовка. Що нібито держава дала мало грошей на вишкіл, на створення відповідних побутових умов. Мовляв, якби було все це - ми б ого-го!

Як на мене - не у самих грошах спортивне щастя. Згадайте, як опікувалися нашими футболістами перед Євро-2016. І преміалку у кілька мільйонів євро отримали від УЄФА, і урочисті проводи команді влаштували, і дружин з дітьми на перший тренувальний збір дозволили зі собою взяти, і великі гонорари пообіцяли за успішний виступ. А у підсумку вийшов суперпшик — жодного очка, жодного гола у чужі ворота! Видно, справа в іншій категорії цінностей... 

З усіх післяолімпійських “одкровень” мене неприємно вразила серія інтерв’ю срібного призера Жана Беленюка. Борець мав би розібрати “по поличках” причини своєї невдачі у фіналі, а він з приводу і без нього намолов сім мішків гречаної вовни. Замість подякувати рідній країні, яка, попри великі економічні   труднощі, таки знайшла (і не тільки йому) кошти, виховала з нього великого спортсмена, опаскудив її. Зокрема, облив брудом вітчизняну федерацію, з якою нібито ніхто не рахується, а тому й не відстояла “вкраденого” суддею золота. На відверто провокативне запитання російського журналіста про  ймовірну зміну громадянства (через те, що в Україні нібито погані умови для занять спортом) 25-річний спортсмен замість логічного “ні!”, яке сказав би кожен справжній громадянин, відповів хитро: “Поживемо — побачимо!”. Тим самим підіграв провокатору (як зробили це перед стартом Ігор наші легкоатлетки, взявшись жаліти російських спортсменок, відлучених від змагань через допінговий скандал). 

Неабияк втішилися замовники цього інтерв’ю, коли Беленюк заявив, що Всесвітнє антидопінгове агентство контролюють США. І коли у стилі проросійського “ватника” взявся розмірковувати на внутрішньополітичні теми. Антитерористичну операцію на сході назвав “так званою АТО”. Сказав, що нашому урядові... вигідно підтримувати цей “тліючий конфлікт” - щоб можна було списати на нього всі свої непопулярні дії. Дивує Беленюка поведінка Верховного головнокомандувача. І взагалі він вважає, що при владі перебувають люди, які “розгорнули це діло” (себто війну на сході). Що у нас немає самостійних політичних елементів. Що потрібні нові вибори, які приведуть до керма нових управлінців, здатних змінити стан речей (як ці слова перегукуються з риторикою “Опозиційного блоку”, комуністів!). А ще прозвучали з уст Беленюка речі, які можуть дозволити собі хіба що одіозні  українофоби на кшталт Жириновського, Кисельова, Симоненка. Зокрема, про два різні народи, які живуть в Україні. Декомунізацію наш олімпієць назвав “дитячим садком”, знесення символів тоталітаризму вважає 150-ю за значущістю справою. Нарікає: стільки нових вулиць з’явилося, що не знати, як на таксі до них добратися...  

А ось ще кілька перлів у виконанні срібного призера Олімпіади. “Зараз все на голому патріотизмі, - заявив Беленюк. - Якщо йдеш проти влади — значить, ти не патріот. Ненавидиш кожного росіянина — о, патріот... Вишиванка і “Слава Україні!” - ось наш патріотизм. Надів вишиваночку, крикнув “Слава Україні” - і йди, що хочеш, те і роби: убивай, кради, ґвалтуй, тепер все можна...”.      

Кожен сам може виробити ставлення до людини, яка верзе подібні нісенітниці. Особисто я не дозволив би їй одягати форму збірної України. Мускули у неї ніби нічого, а от у голові — суцільний вінегрет не першої свіжості... 

Між рядками у виступах Беленюка перед пресою можна прочитати: нас недооцінюють, ми — бідні, нещасні, держава сприймає спортсменів як ізгоїв.     Цю тезу спростував радник міністра спорту Павло Булгак, який після чергового хникання невдоволеного олімпійця оприлюднив його заробки за 2015-2016 роки. Ось ці цифри: зарплата у Мінмолодьспорті — 167 427, 15 грн., зарплата у Міноборони - 153 659, 42 грн., стипендія від президента — 120 тис. грн., преміальні за виступи на чемпіонатах світу, Європи, Європейських іграх — 140 тис. грн., преміальні за срібну медаль на Олімпіаді-2016 — 2 024 44 грн. Тобто за останні два роки Жан Беленюк в середньому на місяць отримував 108 тисяч 563 грн. Крім того, держава, про яку так зверхньо відгукується спортсмен, оплачувала йому  всі тренувальні збори, проживання, перельоти, харчування, участь у змаганнях, роботу тренерів, спаринг-партнерів. Київрада видала Беленюку сертифікат на однокімнатну квартиру у столиці і земельну ділянку, грошову премію 100 тис. грн. Від Національного олімпійського комітету борцеві належиться премія 200 тис. грн. Невже це так мало?

До слова, учасники АТО, за яких нібито переживає Беленюк, за свій тяжкий труд на полі бою (не на борцівському килимі) отримують від 7 до 12 тис. грн. на місяць, тобто у 10 разів менше. У них немає висококалорійного, вітамінізованого  харчування — здебільшого сухпайки.  Дорогі готелі їм замінюють окопи, а масажистів — ворожі міни. Найбільше, що може спіткати “плаксу” Беленюка на тренуваннях чи змаганнях, — вивих руки-ноги. Воїни ж ризикують будь-якої миті втратити найдорожче — життя.

До слова, Жан Беленюк сказав, що жодного разу не був на фронті, бо, мовляв, - пацифіст, не може воювати, брати до рук зброю. Обрана роль не заважає йому, однак, ходити у Мін-

оборони по зарплату. За гроші, видані “пацифісту” Беленюку, можна було б купити не один прилад нічного бачення, який врятував би не одне солдатське життя...

 Погоня за “долгим рублем” засліплює очі нашим спортсменам, затуманює розум. Угледівши пачки “баксів” і ордер на квартиру десь на московській набережній, забувають про честь і гідність, ідуть у найми, у тому числі до країни, яка шле “Гради” на рідну землю. Докори сумління цих перекінчиків не мучать. Готові плювати на свою країну, шантажувати її. Свідомо ідуть на конфлікт, щоб потім виправдати свою втечу. Дико було чути пояснення  форварда донецького “Шахтаря” і збірної України Євгена Селезньова (кажуть — доларовий мільйонер), який у розпал війни на Донбасі подався грати у російський клуб. Мовляв, треба заробляти дітям на хліб. Але коли у Росії “блудного сина” “кинули”, з низько опущеною головою він попросився до неньки України, і вона, жаліслива, всепрощаюча, прийняла його...

А може, їй варто бути такою ж принциповою, як Тарас Бульба з гоголівського твору, який не витерпів синівської зради?