Війною у Донбасі Путін лякає інвесторів

Насамперед тих, які могли б зайти в Україну й реалізувати тут проекти в енергетичній сфері


 

Хто би що не говорив про Росію, але вона є серйозним гравцем у геополітиці. Сьогодні російська геополітика “прив’язана” насамперед до енергоносіїв — основи російської економіки. Саме через різке падіння цін на нафту розпався свого часу Радянський Союз... Не дивно, що Москва уважно стежить за ситуацією на світовому ринку енергоносіїв. Тим більше, що реальна влада над ними зосереджена в руках президента РФ Володимира Путіна та невеликого кола його друзів-олігархів. Звідси простий та логічний висновок: Путін та його друзі-олігархи використовують всю повноту державної влади у своїх власних інтересах, із метою збагачення. Як же реагує Росія на зміни в енергетичній сфері?

 

Почнемо з Грузії. 2003 року до влади там прийшов Михаїл Саакашвілі, який провів у країні низку серйозних реформ. Це дратувало Росію, але реально вона «відреагувала» тоді, коли Грузія розпочала планування проекту газопроводу “Набукко”, що мав стати альтернативою російському газу. Різко піднявся градус відносин між Росією та Грузією, і 2008-го розпочалася війна... Росія не захопила Грузію повністю, хоча цілком могла це зробити. Захоплені грузинські території не були головною метою Росії. Там не було проведено жодних реформ, там занепад і розруха. Проте там дуже швидко була побудована російська військова база. Чому? Переконаний, у такий спосіб Росія давала Заходу чіткий сигнал: будь-яких спроб демонополізації міжнародного енергоринку Москва не допустить. Чи зрозуміли цей сигнал на Заході? Не всі й не зовсім.

Політики на Заході, на відміну від Росії, здебільшого прямого відношення до енергетики не мають. Я вже не говорю про збагачення за рахунок нафто- чи газопроводів. Звичайні європолітики чи американські конгресмени завантажені соціа­льними питаннями, і питання енергетики торкаються їх лише частково, опосередковано, — на рівні лобістських компаній, які морочать їм голову різними пропозиціями. Західні політики часто слухають лобістів, але уникають якоїсь значної співпраці, — щоб це не зруйнувало їхню кар’єру, не призвело до поразки на виборах. До того ж якоїсь особливої, рішучої та послідовної стратегії щодо світових енергоринків ані в США, ані в ЄС немає. Є просто розуміння, що російський газ — це залежність, але водночас без нього не обійдешся, і що потрібно “вважати”, аби не роздратувати Росію...

Та й що реально може та чи інша краї­на зробити в цьому питанні, крім як давати дозвіл чи ліцензію на те чи інше будівництво? На Заході саме приватний сектор є рушієм прогресу, і той чи інший уряд не старається втручатися у справи тієї чи іншої компанії. Тобто компанії, такі, як Ford, BP, Shell, Apple тощо, самі досліджують ринок та визначають, що їм виробляти і яким методом; що продавати, а що будувати. Цього не бачимо в Росії, де великі проекти, особливо в енергосфері, без благословення Кремля не відбуваються.

Але повернімося до України. Чому має­мо тут війну? Давайте згадаємо про родовища сланцевого газу в Слов’янську, про які вже майже не говорять... Навіть розуміючи, як дорого обходяться їй західні санкції, Росія все ж продовжує агресію на сході Украї­ни. Здавалося б, жодної логіки? Як на мене, логіка є, послідовна й обдумана. Причина такої поведінки Росії — в енергоресурсах. Росія розпалює конфлікт на сході України насамперед для того, щоб ніхто з інвесторів не прийшов в Україну і не реалізував тут проектів, які б змінили ринок газу та нафтопродуктів. Справді, інвестор не вкладатиме кошти в зону, яка в будь-який момент може бути захоплена та втрачена... Україна, як і Грузія, стала зоною енергетичного ризику для Росії. Адже будь-яка розробка сланцевого родовища, в тому ж Слов’янську, і російський газ ще більше впаде в ціні...

Путін не хоче демонополізації світового енергоринку, але прямо західним лідерам про це не говорить. Дає тільки натяки: “Росія має свої інтереси, і з ними потрібно рахуватися”. Під цими інтересами Путін розуміє насамперед нафту і газ, адже добре знає, що станеться, коли в Україну, Польщу, Балтію тощо почнуться поставки зрідженого газу зі США... Схоже, великі гравці в сфері енергетики у США та Європі нарешті достукалися до своїх політиків та пояснили, чого хоче Путін. Тож зрозуміло, чому в Чорному морі регулярно з’являються військові кораблі НАТО, і чому Росії так важливо відрізати Украї­ну від Чорного моря. Саме морем відбувається транспортування зрідженого газу. Саме у морських портах будуть будуватися термінали для приймання зрідженого газу.

Якщо дивитися на події крізь енергетичну призму Путіна, то повне захоп­лення України не відбудеться, — бо це Росії не потрібно й не вигідно. Росія зацікавлена у продажу свого газу Украї­ні та в транспортуванні його в Європу. Незабаром під Одесою почнуть будувати термінал для прийняття зрідженого газу... Хочеться вірити в те, що Росія не почне захоплювати нові території з метою блокування Україні виходу до моря. Чинником, який утримує Росію від таких кроків, є, в тому числі, їх банальна неефективність. Україна може діставати той же зріджений газ з Польщі, яка має вихід до моря. А атакувати Польщу — це вже справді розпочати Третю світову вій­ну, чого Росія не хоче...

Що ж робити Україні? Треба зміцнювати морську оборону, проводити ефективні внутрішні реформи та просто дожити до того моменту, коли вирішиться майбутнє світових енергетичних ринків. А вони перебувають на стадії переходу від російського газу до альтернативних джерел, зокрема зрідженого газу, — насамперед зі США. Гадаю, мир в Україні буде тоді, коли світовий ринок енергоресурсів адаптується до нових умов, за яких зріджений газ буде його суттєвим складником. Чекати залишилося недовго.