За державу прикро...

Коли розмовляли з ним про сучасний політичний стан Украї­ни, пан Штефан артикулював мені думку, про яку я нібито знав, але вперше почув її з уст європейського політика: «Знаєш, Гриць, ми справді переживаємо за Україну. Ми хочемо, щоб ви позбулися корупції. Ми справді прагнемо, щоб ваші політики і функціонери перестали мислити себе рабовласниками. Хоч я авторитетна людина у своєму рідному місті, мер мій великий друг, голова поліції - добрий приятель, але я собі ніколи не дозволю, до прикладу, сісти за кермо у нетверезому стані. І цим наші політики відрізняються від ваших. Наші відчувають себе рівними з народом. Вони у більшості своїй мають квартири, а не будинки, отже, існують зі своїми виборцями в одному просторі. Їхні діти відвідують державні школи, вищу освіту здобувають у Словаччині, іноді в Чехії, Польщі, але навряд чесний політик відправить свою дитину навчатися у найкращі коледжі Британії чи США. Хіба якщо тільки дитина сама захоче цього досягнути».

Здавалося б, рік тому до влади в Україні прийшли високоосвічені люди. Вони точно читали багато хороших книжок, добре володіють мовами, риторикою та іншими потрібними для європейських політиків навичками. Але, як і їхні «папєрєдніки», вони і далі продовжують спалахувати пекельними вогнями корупційних скандалів. При тому, як кажуть у народі, «паляться» на чомусь настільки явному і неприхованому, що стає зрозуміло: їм байдуже, що ми про це думаємо...

Нещодавній скандал з дружиною міністра Кириленка ще раз вчергове доводить: ми знову опинилися в полоні червоної посткомсомольської директури, яка ще й до того всього перебуває у відвертій зв’язці з “регіоналами”, які, як відомо, колишніми не бувають. Поясню завдяки короткому переказу основних фактів зі статті «Плагіат від дружини шефа Мінкульту Кириленка» Віктора Тригуба, редактора журналу «Музеї України». Отож пані Кириленко вже давно працює в сумнозвісному Київському національному університеті культури і мистецтв, який очолював наш «юний орел» Михайло Поплавський. Одразу після березня 2014-го пані Кириленко наказом тодішнього в.о (теж людини Поплавського), не дочекавшись закінчення навчального року, була призначена завідувачем кафедри філософії. Далі у статті йдеться про сумнівні академічні здобутки об’єкта досліджень, переповідати які сенсу немає. Хай цим займаються спеціальні органи, атестаційні комісії і антикорупційне бюро. Але факт, що справа по Поплавському і сумнозвісному КНУКіМ, його приватному двійнику, на якому Михайло Михайлович непогано заробляв, після приходу у міністерське керівництво пана Кириленка тихенько була прикрита. 19 лютого апеляційний суд залишив ліцензію для «співочого ректора» і його приватної мануфактури культурних кадрів. Совпадєніє? Не думаю...

Темний ліс, скажу я вам. І не знаю, чи це краще від викладеної фотки дочки поважного міліціонера в Інстаграмі, чи затриманого на гарячому якогось заступника мера. Перефразовуючи Ірену Карпу: «З такими чиновниками нам не треба антикорупційного бюро, вони й так все роблять відверто й напоказ». Чи це тільки людям ввижається? Чи, може, нарешті це побачить і прокуратура. Хотілося б не червоніти перед своїми друзями з Європи, бо за державу прикро.