Передплата 2024 «Добрий господар»

Кожен з «нормандської четвірки» тримав дулю у кишені

Я хочу миру, але не за будь-яку ціну

Я хочу миру, але не за будь-яку ціну. Тим паче, ціною не може бути втрата території, суверенітету і, що найболючіше, гідності держави. Думаю, подібні почуття має більшість українців. Сподіваюсь, на таких самих позиціях стоїть і президент України Петро Порошенко.

На жаль, зовсім інші цілі у лідерів Німеччини та Франції Ангели Меркель і Франсуа Олланда, а тим паче, у президента Росії Володимира Путіна. Результати 16-годинних переговорів у Мінську це лише зайвий раз засвідчили. Гора народила мишу...

Путін їхав на “мирні переговори” не заради миру. Його ціль — якнайбільше принизити Україну. Війна на сході — це свіжа, глибока і вкрай небезпечна для життя рана на тілі нашої держави. Завдавши Україні такого важкого поранення, Кремль прагне одного — аби ця рана щонайдовше не заживала, а постійно кровоточила, знекровлюючи весь державний організм.

По суті, Путін у Мінську нічим не поступився. Найважливіший для України пункт домовленостей — контроль за кордоном — відсунутий “до кращих часів”, після місцевих виборів. Коли вони будуть, як проходитимуть, і чи будуть взагалі — велике питання. За цей час багато води утече. А відтак усі ці домовленості до того часу можуть бути вже не актуальними. Найсвіжіший приклад — історія з вересневими мінськими угодами, які не виконувались нашими ворогами з першої секунди, а були цинічно використані для посилення бойовиків та захоплення шмату території. Крім того, у новітніх мінських угодах ні слова не сказано про присутність на території України російських військ, хоча усі знають, що вони там є. В пункті 10 йдеться про «вивід іноземних військових формувань», але це надто обтічне формулювання, без уточнення країни, яка поставляє на схід своїх солдатів, відтак кожен учасник переговорів може трактувати його, як йому заманеться. Путін, наприклад, говорив, що в Україні воює “натовський легіон”... А той факт, що домовленості підписують кремлівські маріонетки, свідчить про те, що Путін вкотре умиває руки і формально ні за що не несе відповідальності.

Європейським лідерам мир, за великим рахунком, теж не конче потрібен. Їх цілком влаштовує ілюзія миру. За справжній мир вони не готові платити велику ціну. Мінські переговори яскраво продемонстрували лицемірство та егоїстичність Франції і Німеччини. Франції бутафорний мир потрібен, щоб продати “Містраль”, Німеччині — щоб не поглиблювати санкції проти Росії, адже від них страждає німецький бізнес, який свого часу надто багато заінвестував у Росію. Крім того, видимість перемир’я вибиває козирі з рук тих американських і європейських політиків, які вважали, що Україні конче треба дати зброю. Америка опинилась поза грою... При цьому Європа чудово розуміє, що Путін їх знову кине. Але це той випадок, коли доречно процитувати Пушкіна: “Ах, обмануть меня не трудно! Я сам обманываться рад!”

У найгіршій ситуації опинилася, звісно, Україна. Нові мінські угоди нам нічого не гарантують. Натомість обтяжують купою зобов’язань, які Україна, на відміну від бойовиків, намагається виконувати. Ми стаємо заручниками багатьох нежиттєздатних пунктів угоди. Думаю, Порошенко розуміє, що друге Придністров’я, яке, до того ж, має фінансувати Україна, неможливе. Український президент, як і усі інші учасники “нормандської четвірки”, вдає, що досягнуто якогось успіху, а по суті, усі грають вар’ята.

Війни справді завжди закінчуються миром, але, як правило, цьому миру передує капітуляція однієї зі сторін. Наразі виглядає, що капітулює жертва агресії, а не агресор, як це було після Другої світової. Мінською угодою нам люб’язно надають шанс прикрити свою поразку. Погоджуватись на це категорично не можна. За свободу і незалежність треба боротися. І для початку назвати речі своїми іменами — війну війною, агресію агресією, окупанта окупантом. Підміна понять і призводить до фейкових домовленостей, де кожен тримає дулю у кишені. Це гниле перемир’я не принесе миру на нашу землю. Як не принесли мир усі попередні домовленості. Якщо ми зазнали агресії, то маємо захищатися, а не розписуватися на папірцях у власній неспроможності...